Лабораторія експериментальної бальнеології

Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця

НАН України

 Ігор Львович ПОПОВИЧ

 Королева лікувальних вод

НАФТУСЯ

 ТРУСКАВЕЦЬ

2017

Довідка про автора

popo.jpg

Ігор Львович ПОПОВИЧ

Народився 17 січня 1957 р. в с. Шибалин Бережанського району Тернопільської області в сім’ї інтелігентів. У 1973 р. закінчив із золотою медаллю середню школу, а у 1979 р. – Тернопільський медичний інститут, отримавши диплом з відзнакою лікаря-лікувальника. Після проходження інтернатури по педіатрії був скерований у Бережанський обласний дитячий санаторій, в котрому працював ординатором до кінця 1983 р. Науковими дослідженнями почав займатися з першого курсу. У 1981 р. поступив у заочну аспірантуру Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, звідки 20 грудня 1983 р. був скерований на курорт Трускавець у недавно відкритий відділ по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод (зараз - лабораторія експериментальної бальнеології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця). Пройшов через усі щаблі кар’єрної драбини: старший лаборант (перші три місяці), молодший науковий співробітник (до 1989 р.), науковий співробітник (до 1993 р.), старший науковий співробітник (до 2000 р.), провідний науковий співробітник (до 2010 р.), очоливши лабораторію 1 серпня 2010 р., якою завідував до її закриття 1 травня 2016 року. За сумісництвом - головний радник з наукових програм ЗАТ „Трускавецькурорт”, голова Ради Асоціації учених міста Трускавця, член загальнокурортної Ученої Ради, головний редактор журналу “Медична гідрологія та реабілітація”. У 1987 р. захистив кандидатську дисертацію, зараз готується до захисту докторської. Підготував 19 кандидатів медичних і 2 – біологічних наук за темою Нафтусі. Автор трьох сотень публікацій, в тому числі 27 монографій: ”Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся (1989), “Адаптогени і радіація” (1996), “Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін” (1997), “Жовчогінна дія води Нафтуся” (1997), “Адреналінова міокардіодистрофія і реактивність організму” (1997), “Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії” (1999), “Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС” (2000), “Біоактивна вода Нафтуся і шлунок” (2000), „Чорнобиль, імунітет, нирки” (2001), “Бальнеофіторадіодефензологія” (2002), “Актотропні ефекти бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець (2003), “Саногенетичні засади реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту“ (2003), “Фізіологічна активність сечової кислоти та її роль в механізмі дії води Нафтуся” (2004), “Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець” (2004), “Бальнеокардіоангіологія” (2005), “Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація” (2006), “Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець” (2010), “Бальнеогастроентерологія” (2011), “Вступ до інформаційної бальнеології” (2011), ”Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся” (2011), “Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування” (2012), ”Адаптогенна суть бальнеофітотерапії” (2013).

Наукові відзнаки: Премія ім. О.О. Богомольця НАН України в галузі фізіології та Премія ім. Теодора Торосєвича ЗАТ “Трускавецькурорт” в галузі бальнеології.

Шановні колеги! Віддавши дослідженню Нафтусі 30 років, протягом яких опублікував три сотні наукових робіт, я з жалем змушений констатувати, що й досі основна маса лікарів не лише Трускавця, а й України і зарубіжжя зводить цілющу дію Нафтусі до активації нею виділення сечі і жовчі (?). Визнаю, що в такому стані речей присутня доля вини моєї і колег-науковців. Мабуть, наукові публікації важкі для сприйняття через надмірний академізм викладу матеріалу (але цього вимагають Вища атестаційна комісія і рецензенти монографій та журнальних статей). Тому у пропонованій брошурі ваш покірний слуга намагався викласти накопичений багатющий матеріал стисло і доступно. Висловлюю надію, що після отриманих зауважень і пропозицій наступне видання буде удосконалюватися.

Історія наукових досліджень складу і властивостей біоактивної води Нафтуся

Офіційною датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли була організована водолікарня на 8 кабін для мінеральних купелів.

Проте всесвітній славі курорт Трускавець завдячує не хлоридним натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді Нафтуся, вперше згаданій в документах ще в 1469 р., а детальніше описаній у 1578 р. королівським лікарем Войцехом Очко. В підручнику "Натуральна історія", виданому в 1721 р. в Сандомирі на латинській мові, міститься дуже, як виявилось лише зараз, цінне положення про те, що "… селяни Трускавця та інших сіл Галіції п’ють воду з домішкою нафти для лікування багатьох захворювань".

Початок науковому дослідженню Нафтусі заклали львівський аптекар Т. Торосєвич, котрий вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 р., і лікар А. Машек, котрий описав у 1836 р. її лікувальну дію.

В наступні роки свій внесок у вивчення королеви лікувальних вод Нафтусі внесли багато австрійських, польських і радянських учених. З-поміж останніх необхідно згадати фізіолога проф. Б.Є. Єсипенка, мікробіолога к.б.н. Г.І. Конотопа і хіміка-органіка к.х.н. А.П. Ясевич. Однак, поскільки це не було їх головним заняттям, таємниця цілющої дії Нафтусі залишалась непізнаною. Воістину, королева вимагала від учених повної самовіддачі.

Тому у 1981 р. із створенням Постановою Ради Міністрів УРСР в Трускавці відділу по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР розпочались професійні дослідження Нафтусі на академічному рівні. Підсумки першого етапу шляху до пізнання таємниць Нафтусі, очолюваного київським професором М.С. Яременком, підведені в книзі "Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся" (1989). В ній відображені матеріали кандидатських дисертацій І.Л. Поповича, І.А. Бутусової і В.Р. Білас та докторської – С.В. Івасівки.

"Другий похід" до таємниць Нафтусі учених в складі реорганізованого відділу експериментальної бальнеології очолив абориген професор С.В. Івасівка. Підсумки підведені в його монографії-докторській дисертації "Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез і механізми фізіологічної дії" (1997), а також в колективних монографіях: "Адаптогени і радіація" (1996), "Жовчегінна дія води Нафтуся" (1997), "Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін" (1997), удостоєних за сукупністю Премії ім. О.О. Богомольця НАН України. В першій книзі відображені матеріали виконаних за ініціативи і консультативно-методичної допомоги І.Л. Поповича кандидатських дисертацій Л.Г. Бариляк (Левкут) і О.І. Алєксєєва, в другій - С.В. Ружило (Карпинець) і А.Я. Бульби, в третій – І.С. Флюнта і В.П. Балановського. В цей же період під керівництвом С.В. Івасівки були захищені кандидатські дисертації С.М. Ломейко “Вплив мінеральної води Нафтуся на гемопоез при радіаційному ураженні організму” (1996) і М.М. Ковбаснюк “Вплив залізистих мінеральних вод курорту Східниця на гемопоез” (1997).

Проте справжній прорив до таємниць Нафтусі розпочався в 1998 р. після Наказу директора Інституту академіка П.Г. Костюка про створення на базі санаторно-готельного комплексу "Дніпро-Бескид" госпрозрахункової науково-виробничої групи клінічної бальнеології і фітотерапії. Керівником групи став О.І. Чебаненко, а науковим консультантом – І.Л. Попович. В складі групи в різні роки займались дослідженнями лікарі санаторіїв курорту та викладачі розміщених на його території кафедри нетрадиційної медицини і реабілітації Львівського державного медичного університету і кафедри анатомії, фізіології і валеології Дрогобицького державного педагогічного університету. Широкомасштабні клінічні і експериментальні дослідження дали багатющий матеріал для написания колективних монографій: "Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи" (1999), "Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії" (1999) – за редакції С.В. Івасівки, "Біоактивна вода Нафтуся і шлунок" (2000), "Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС" (2000), "Чорнобиль, імунітет, нирки" (2001), "Бальнеофіторадіодефензологія" (2002), "Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту" (2003), "Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець" (2004), "Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтуся" (2004), “Актотропні ефекти бальнео-терапевтичного комплексу курорту Трускавець” (2003), "Бальнеокардіоангіологія" (2005), "Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація" (2006), "Бальзами на чорнобильські рани" (2007), "Експериментальна бальнеофітотерапія" (2008), “Дисфункция нейро-эндокринной и иммунной систем, метаболизма и гемостаза, обусловленная неблагоприятными экологическими влияниями, и ее восстановление на курорте Трускавец” (2009), “Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець” (2010), ”Вступ до інформаційної бальнеології” (2011) – за редакції І.Л. Поповича. В перелічених монографіях містяться матеріали кандидатських дисертацій Б.І. Аксентійчука (1996), П.П. Бейди (1997), О.Л. Ходак (2007), виконаних під керівництвом С.В. Івасівки, та В.П. Перченка (1993), О.Б. Тимочка (1997), Л.М. Величко (1998), І.В. Ніщети (2003), А.В. Церковнюк (2004), Л.О. Чебаненко (2005), Г.Я. Ковальчук (2006), Л.Н. Прокоповича (2007), О.Р. Зав’ялової (2007), Р.Г. Церковнюка (2008), М.М. Чаплі (2008), В.М. Філя (2008), Б.В. Грінченка (2010), а також докторських дисертацій І.С. Флюнта (2003), Б.І. Аксентійчука (2004), С.В. Ружило (2005), Л.О. Чебаненко (2009), А.Я. Бульби (2009) і А.Л. Драновського (2010), які виконані за консультативно-методичної підтримки І.Л. Поповича. У 2010 р. наукова група офіційно була закрита, проте наукове життя продовжувалось, вже під егідою загальнокурортної Вченої ради, створеної за ініціативою П.П. Якубенка. У підсумку у 2011 р вийшли з друку ще дві монографії: “Бальнеогастроентерологія”, написана на основі кандидатських дисертацій М.Д. Гумеги і А.Б. Левицького, та ”Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся”, яка є докторською дисертацією І.Л. Поповича. Продовжують працювати над кандидатськими дисертаціями С.М. Саранча, М.І. Петришак, А.І. Попович, О.Г. Лужецький, Р.І. Кретчак, Т.О. Ільницька-Рибчич, Л.Ф. Нестерова, Н.Б. Дуда, Г.І. Вісьтак, З.Д. Струк, О.М. Іваницька, Є.З. Круглій, Ю.С. Лукович, А.Г. Стародуб та ін. Згадані дослідники, об’єднані в Асоціацію учених міста, складають трускавецьку наукову школу бальнеології і фітотерапії, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами, зокрема Всесвітньою Федерацією Водолікування і Кліматолікування (FEMTEC). Найсвіжішими здобутками наукової школи є монографії „Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування” (2012) і "Адаптогенна суть бальнеофітотерапії” (2013), „Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс” (2015).

Підсумком понад 30-річних досліджень згаданих учених є теперішні уявлення про діючі начала води Нафтуся, їх походження та механізми профілактичної і лікувальної дії на організм.

З чого і як утворюється Нафтуся?

Місцем утворення Нафтусі є курортний парк, точніше його частина площею всього 0,6 га. Це дійство відбувається наступним чином. Атмосферні опади, просочуючись крізь грунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Унікальність останньої полягає в тім, що вона містить органічні речовини (подібні до таких нафти і озокериту, що залягають в Трускавці, а також в сусідніх Бориславі і Східниці), які розчиняються у воді і стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів. Найчисленнішу колонію серед них утворюють вуглеводніокислюючі мікроорганізми -від 500 до 60 клітин в 1 мл води, проміжну – тіоновокислі – 40-10 кл/мл, найменшу – сульфатредукуючі – 7-3 кл/мл. Першими до “трапези” приступають саме вуглеводніокислюючі мікроорганізми, переводячи малоактивні нафтопродукти у біоактивні речовини типу пробіотиків (найвідомішим джерелом яких є кисломолочні продукти, зокрема “Наріне”). Дещо з “панського столу” перепадає і сульфатредукуючим та тіоновокислим мікробам. При цьому сульфатредукуючі мікроби в якості джерела кисню, необхідного для біохімічних окиснювальних процесів, використовують сульфат, перетворюючи його у сірководень, який, своєю чергою, засвоюється тіоновокислими мікробами, знову переходячи у сульфат. До слова, досі побутує хибна думка, що саме наявність у складі Нафтусі сірководню зумовлює її цілющі властивості, а ослаблення специфічного запаху (тухлих яєць) недоброзичливці курорту трактують як їх зменшення (“... не та тепер Нафтуся, що колись. А ось у Східниці вона сильніша...”). Дійсно, саме сірководень зумовлює цілющі властивості мінеральних вод типу мацестинських, проте лікувальними офіційно вважаються лише ті води, у складі яких вміст сірководню не нижчий, ніж 10 мг/л. За найсвіжішими даними мого колеги, старшого наукового співробітника, канд. хім. наук О.Р. Дацька, вміст сірководню у трускавецькій Нафтусі впродовж року коливається в межах 0,5-6 мг/л, а у східницькій - в межах1-8 мг/л. Так що і остання в цьому плані не „дотягує” до кондицій.

Повертаючись же до наших баранів, себто сульфатредукуючих та тіоновокислих мікробів, відзначимо, що основною їх поживою є продукти життєдіяльності вуглеводніокислюючих мікробів, які підлягають вторинній переробці (біотрансформації). У підсумку утворюється унікальний бульйон, який, за даними хіміків О.Р. Дацька і А.Б. Бубняка, на 2/3 складається із нафтопродуктів (парафіни, моноолефіни, дієни і моноциклоолефіни, алкілбензоли, алкеніл-бензоли, поліароматичні вуглеводні, алкілнафталіни, сірковмісні сполуки), а на 1/3 – із продуктів їх переробки мікробами (карбонові кислоти, сірковмісні сполуки, складні ефіри ароматичних кислот, алкілфеноли). Слід зауважити, що вміст перелічених органічних речовин в Нафтусі становить від 0,1 до 1,7 мг/л, а парафінів – 4 мг/л, тобто їх добове поступленя в організм цілком співрозмірне з низкою фармакологічних препаратів.

Супутніми складниками води стають вилужені з породи мінеральні солі (іони бікарбонату, кальцію, магнію і сульфату в концентрації біля 0,7 г/л, тобто як в прісній питній воді), атмосферні і біогенні гази (сірководневий – біля 1 мг/л, вуглекислий – біля 100 мг/л, метан - сліди), кремнієва кислота (10-15 мг/л) та мікроелементи (нікель, ванадій, срібло, цинк, молібден, хром, мідь, титан, марганець, барій) в концентраціях від 1 до 700 мкг/л. Так що Нафтусі аж ніяк не личить банальна назва “мінеральна вода”, яка прийнятна для питних лікувальних вод з мінералізацією понад 2 г/л. Тому ще у 2000 р. І.Л. Поповичем введено у науковий обіг термін “біоактивна вода Нафтуся”, який адекватно відображує її суть.

Cаме тут доречно акцентувати, що запаси Нафтусі, на відміну від запасів нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам, рясніші від яких по Україні ідуть хіба що в самих Карпатах. Правда, як і кожен земний плід, Нафтуся потребує певного часу для дозрівання. Тому відбір води із свердловин (яких на родовищі 8) повинен мати розумні обмеження. У 80-ті роки минулого століття, на піку завантаженості курорту, коли появились було ознаки погіршення якості води (зниження вмісту в ній органічних речовин і автохтонних мікроорганізмів), добові відбори води сягали 23-25 м3, але і тоді вони навіть не наближувалися до затверджених запасів – 47 м3/добу. Так що плітки недоброзичливців, нібито Нафтусі бракує і її розводять прісною водою, не мали підстав навіть тоді, а зараз і поготів. Різкий спад споживання, а отже і відбору Нафтусі в 90-х роках пішов їй тільки на користь, так що напочатку нашого століття якість води цілком відновилась (воістину, не було би щастя, якби нещастя не допомогло), про що гордо заявляли в засобах масової інформації тодішні Директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції (ГГРЕС) проф. С.В. Івасівка і Генеральний директор ЗАТ “Трускавецькурорт” д.м.н. Б.І. Аксентійчук:”Нафтуся зараз така ж, як і півтора століття тому!”. За період 2000-2013 рр добовий відбір води коливався в межах 11-9 м3, так що з якістю Нафтусі все гаразд! Про неї щоденно пильно дбають працівники ГГРЕС, яку з 2006 р. очолив колишній головний інженер А.М. Тарнавський. Саме час перейти до розповіді про цю якість. Але спочатку – трішки теорії.

Сучасні уявлення про регуляцію запалення

Ефективність Нафтусі щодо хронічних запальних захворювань органів сечо-статевої і травної систем зумовлена, очевидно, її протизапальною дією. Традиційно останню пов’язують зі славнозвісними сечогінним і жовчегінним ефектами Нафтусі. Мовляв, внаслідок прискореного потоку сечі і жовчі із сечовивідних і жовчевивідних шляхів вимиваються пісок, слиз, гній тощо. Що ж, просто, але … не геніально. Забігаючи поперед воза, відзначу, що як сечогінний, так і жовчегінний ефекти виявляються лише у 2/3 хворих, тоді як протизапальний – у 9/10. Не витримує критики і пояснення протизапальної дії Нафтусі її здатністю помірно пригнічувати внесені до неї патогенні мікроби, адже випитих 200 мл Нафтусі впродовж лічених хвилин змішуються з 14-15 л води крові, лімфи і міжклітинного простору, тобто гіпотетичні бактеріостатичні речовини, і первинно то малоактивні, розбавляються ще у 70-75 разів!

Щоб продовжити розгадку таємниці протизапальної дії Нафтусі, звернемось до сучасних відомостей про регуляцію запалення як одного із типових патологічних процесів. Ключовим чинником регуляції запалення вважають розміщені в селезінці, лімфатичних вузлах, лімфоїдній тканині слизових оболонок уро-генітального, дихального і травного трактів, печінці, шкірі і навіть у мозку макрофаги, які синтезують і виділяють прозапальні цитокіни (інтерлейкіни 1 і 6, фактор некрозу пухлин та інші). Сигналом для початку біосинтезу цитокінів служать чинники (ліганди) як зовнішнього, так і внутрішнього походження (детальніше про них згодом). Як видно на схемі (верхній рисунок), ці ліганди, зв’язавшись з відповідними рецепторами макрофага (екзогенні – з TL, ендогенні - з NL), запускають в цитоплазмі ферментативний каскад утворення або реактивації специфічних протеїнів (відповідно p38 і JNK та p50-p65), котрі, своєю чергою, поступають у ядро і активують гени, відповідальні за біосинтез прозапальних цитокінів. Описані процеси підлягають регуляторному гальмівному впливу низки протизапальних чинників. Таким є, зокрема ацетилхолін – медіатор парасимпатичної нервової системи. Зв’язуючись з мембранними N-холінорецепторами (точніше, з їх α7-субодиницею), ацетилхолін за посередництва специфічних протеїнів в кінцевому підсумку гальмує біосинтез прозапальних цитокінів, тобто чинить протизапальну дію.

Іншим протизапальним чинником виступає норадреналін – медіатор симпатичної нервової системи (див. нижній рисунок схеми). Активуючи мембранні β2-адренорецептори макрофага, норадреналін теж гальмує активатор синтезу прозапальних цитокінів, але іншим шляхом, через ц-АМФ і протеїнкіназу А. Ще одним фактором гальмування запалення виступають глюкокортикоїдні гормони. Вони, зв’язуючись з цитозольними рецепторами, спричиняють їх димеризацію з наступним переміщенням у ядро, де ці трансформовані рецептори гальмують активатор цитокіногенезу (NF-κB) та активують біосинтез інгібітора (I-κB) цього активатора.

Схема регуляції продукції прозапальних цитокінів макрофагом (за E.M. Sternberg, 2007; K.J. Tracey, 2010)

 

1.jpg

 

Я не втомлююсь захоплюватися мудрістю Творця, який створив для організму зразу три протизапальні механізми, та талантом учених, які ці механізми розкрили!

З’ясувавши, що відбувається всередині макрофага після активації його рецепторів, перейдемо від клітинного рівня до системного, тобто до з’ясування шляхів впливу на макрофаг вегетативної нервової і гіпоталамо-пітуїтарно-адреналової (НРА) систем.

Шляхи впливу на макрофаг нейро-гормональних регуляторних чинників (за K.J. Tracey, 2010)

2.jpg

Як видно на схемі, цитокіни, виділені макрофагами, стимульованими екзогенними і ендогенними лігандами, активують гломусні клітини парагангліїв, розміщених вздовж чутливих (афферентних) волокон блукаючого нерва, які іннервують селезінку та інші органи локалізації макрофагів. Гломусні клітини, своєю чергою, збуджують афферентні вагальні волокна, по яких імпульси поступають у ствол мозку до чутливих нейронів ядра солітарного тракту (NTS), а від них – до не цілком з’ясованого інтегративного розподільчого нервового центру. Останній посилає імпульси у двох напрямках – до стволових ядер парасимпатичної (nucleus ambiguus, NA) і симпатичної (RVLM) систем. Від обидвох вегетативних ядер імпульси передаються до холінергічних нейронів черевного (coeliac) ганглію (від першого – через ефферентні вагальні волокна, від другого – через спинний мозок і симпатичний прегангліонарний нерв), а від нього, через постгангліонарні волокна блукаючого нерва, до селезінки (та інших скупчень макрофагів), активуючи N-холінорецептори макрофагів. Разом з тим, стволове симпатичне ядро посилає імпульси і через постсинаптичні волокна симпатичних нервів селезінки, закінчення яких активують β2-адренорецептори макрофагів. Крім того, стволове симпатичне ядро активує через аденогіпофіз кору наднирників.

У підсумку, прозапальні цитокіни за посередництва N-холіно-, β2-адрено- і глюкокортикоїдних рецепторів гальмують власне утворення, тобто в даній ситуації має місце класичний механізм негативного зворотного зв’язку.

Тепер наступила черга анонсованої деталізації екзогенних і ендогенних лігандів макрофагів. Екзогенними лігандами, які зв’язуються з поверхневими (мембранними) TL-рецепторами макрофага, є віруси, бактерії та їх токсини (див. схему). За іншими даними, з TL-рецепторами зв’язуються не лише живі мікроорганізми, а й їх “уламки” (ліпополісахариди і ліпотейхоєва кислота клітинної мембрани, деякі протеїни, РНК, ДНК), а також крупномолекулярні органічні речовини, зокрема нафтоподібні. Ендогенними лігандами, які зв’язуються з цитоплазматичними NL-рецепторами, є, зокрема, інтерлейкін-1α і сечова кислота. Як видно на схемі, перелічені ліганди здатні через посередництво прозапальних цитокінів впливати на ЦНС з розвитком так званого синдрому слабості (sickness) з лихоманкою, відсутністю апетиту, втомою тощо. Але це за умови їх масованого впливу на макрофаги (інфекція, ішемія і некроз тканин, їх травма). Знову звертаю увагу на негативний зворотний зв’язок, тобто гальмування цитокінами утворення самих себе.

Чинники, що активують продукцію макрофагом прозапальних цитокінів (за K.J. Tracey, 2010)

3.jpg

Це положення продубльоване на наступній схемі. Разом з тим, на ній показано, що нервові імпульси, викликані цитокінами, поступають по розгалуженнях блукаючого нерва одночасно до макрофагів, серця та інших іннервованих ним органів (шлунка, жовчевивідних шляхів, підшлункової залози тощо), а також у ЦНС.Сукупність процесів дістала назву холінергічний протизапальний рефлекс.

Холінергічний протизапальний рефлекс (за K.J. Tracey, 2007)

4.jpg

Отже, оцінивши вагальний тонус за функціональним станом одного із перелічених органів, ми з впевненістю можемо судити про інтенсивність впливу блукаючого нерва на інші іннервовані ним органи!

Важливо відзначити, що нейро-гормональній регуляції підлягають, крім макрофагів, й інші імуноцити: нейтрофіли-мікрофаги, NK-, Т- і В-лімфоцити. З іншого боку, активність регуляторних систем контролюється як з периферії, так і корою головного мозку (див. схему).

Схема нейро-гормональної регуляції імунітету (за E.M. Sternberg, 2007)

6.jpg

Недавно висунуто гіпотезу імунологічного гомункулюса.

Імунологічний гомункулюс (за K.J. Tracey, 2007)

7.jpg

Термін введено за аналогією з добре відомим соматотопічним гомункулюсом. Припускають, що певні зони кори регулюють або координують окремі ланки імунітету, зокрема, верхні лобні – вивільнення цитокінів, нижні лобні – активацію В-лімфоцитів пам’яті, передні скроневі- дозрівання дендритних клітин (різновиду макрофагів), задні скроневі – активність Т-лімфоцитів, а тім’яні – пізнє вивільнення цитокінів і клональну експансію.

Як же Нафтуся чинить протизапальну дію?

Після детального ознайомлення з холінергічним, адренергічним і глюкокортикоїдним протизапальними механізмами саме час з’ясувати, чи задіяні вони при вживанні Нафтусі. Це стало можливим завдяки застосуванню для досліджень сучасної апаратури, придбаної для нашої лабораторії за вказівкою П.П. Якубенка, за що висловлюю йому щире спасибі. При обстеженні 47 хворих урологічного і гастроентерологічного профілю методом варіаційної кардіоінтервалографії апаратно-програмним комплексом “КардіоЛаб” нами виявлено, що так званий стрес-індекс Баєвського, який відображує симпато-вагальний баланс, після вживання Нафтусі у однієї групи пацієнтів суттєво знижується вже через 20 хв, що свідчить про підвищення вагального тонусу; надалі рання ваготонічна реакція (V I), послаблюється, проте залишається вираженою і через 60 хв після вживання Нафтусі. У іншої групи пацієнтів ваготонічний зсув вегетативної регуляції розвивається поступово, сягаючи максимуму на 60-й хв після вживання Нафтусі, тобто має місце пізня ваготонічна реакція (V III). В цілому частість ваготонічних реакцій на вживання Нафтусі становить 43%.

8.jpg

Натомість у іншої половини пацієнтів реєструється симпатотонічна реакція на Нафтусю, при цьому у більшості – вже на 20-й хв після її вживання (тобто рання реакція S I), а у решти – аж на 60-й хв ( пізня реакція S III).

Чому ж має місце таке розмаїття (поліваріантність) вегетотропних реакцій на Нафтусю? Та тому, що люди, особливо хворі, дуже різні, тобто їм притаманна індивідуальна (персональна) реактивність. Застосувавши метод дискримінантного (розпізнавального) аналізу, ми виявили, що всі чотири групи (кластери) осіб з різними вегетотропними реакціями на Нафтусю досить чітко відрізняються одна від одної за сукупністю низки початкових параметрів: рівнем в крові гастрину, глюкагону, інсуліну, діастолічним (але не систолічним) тиском та вегетативною реактивністю, але не стрес-індексом, віком, статтю, нозологічною формою захворювання. З допомогою комп’ютерної програми інформація про ці параметри була згущена у три так звані дискримінантні радикали, при цьому левову частку інформації містять перші два радикали. Це дало можливість відобразити на площині цих радикалів (у двомірному інформаційному просторі) початковий стан всіх 47 осіб, а точніше, інформацію лише про ці їх параметри, які зумовлюють той чи інший варіант вегетотропної реакції на Нафтусю.

9.jpg

Як бачимо, найменш числений кластер із 4 осіб, котрі проявили пізню симпатотонічну реакцію на Нафтусю (S III, ромби), розташований у центральній нижній зоні площини і чітко відмежований від інших кластерів. Натомість найбільш числений кластер осіб з ранньою симпатотонічною реакцію на Нафтусю (S I, трикутники) зміщений відносно попереднього вправо і вверх і теж досить чітко (за кількома винятками) відмежований від інших кластерів. Члени кластера пізньої ваготонічної реакції на Нафтусю (V III, овали) займають, як правило, ліву центральну зону. Найменш чітко відмежовані від інших 5 осіб з ранньою ваготонічною реакцією на Нафтусю (V I, квадрати).

З врахуванням третього радикалу, шляхом обчислення так званих класифікаційних функцій стає можливим передбачити той чи інший варіант ваготонічної реакції на Нафтусю з точністю 80-100%, а в цілому точність прогнозу становить 90%. До слова, дане дослідження (як і всі наші наступні) відповідає вимогам медицини XXI століття (чотири “П”) – персоніфікація і прогнозованість лікування (два інші “П” – профілактика і партнерство теж мають місце).

Отже, залежно від особливостей початкового стану організму, у різних хворих впродовж години після вживання Нафтусі розвивається прогнозована ваготонічна або симпатотонічна (рання чи пізня) вегетотропна реакція. А як ми вже добре знаємо, за любого варіанту вегетотропної реакції гальмується утворення прозапальних цитокінів, тобто пригнічується хронічний запальний процес. Образно кажучи, Нафтуся гасить вогнище (запалення) в кімнаті, проникаючи до неї рано чи пізно через ті чи інші двері (холіно- чи адренорецептори).

У 44 пацієнтів іншого контингенту ми разом з моєю асистенткою Т.А Королишин реєстрували одночасно електрокардіограму (вже згаданим комплексом “КардіоЛаб”) і електроенцефалограму (комплексом ”НейроКом”) до і через 1,5 год після вживання Нафтусі. У 25 (57%) осіб зареєстровано симпатотонічну реакцію, у 11 (25%) – ваготонічну реакцію, а ще у 8 (18%) осіб величина стрес-індексу Баєвського суттєво не відрізнялась від початкової (слід гадати, ця реакція є продовженням ранньої ваготонічної реакції, яка через 1,5 год вже сходить нанівець). Проаналізувавши супутні зміни так званої спектральної потужності (яка відображує амплітуду і частоту) основних ритмів ЕЕГ у 16 відведеннях (локусах), ми виявили, що симпатотонічна реакція на Нафтусю поєднується з суттєвим зниженням спектральної потужності альфа-ритму у лівому центральному і лівому лобному локусах та бета-ритму - у правому скроневому локусі і підвищенням спектральної потужності дельта-ритму у лівому лобному локусі (див. графіки).

11.jpg

12.jpg

Натомість ваготонічна реакція на Нафтусю супроводжується протилежними змінами даних параметрів ЕЕГ, а нейтральна – проміжними. В цілому між змінами під впливом Нафтусі активності вегетативної нервової системи і окремих ділянок головного мозку існує тісний зв’язок. Це документовано так званим канонічним кореляційним аналізом (див. графік).

13.jpg

І в даному спостереженні ромаїття вегетотропних реакцій прогнозується за початковими параметрами, причому із 100%-ною точністю! (див. діаграму).

Особливості початкових параметрів вегетативної регуляції і ЕЕГ у осіб з ваготонічною (v), симпатотонічною(s) і нейтральною (n) реакціями на Нафтусю

 

14.jpg

Повернувшись до схеми E.M. Sternberg (2007), побачимо, що якраз префронтальна кора (її активність реєструється на ЕЕГ у локусах Fp) регулює стрес-реакцію. Відомо, що скроневі локуси відображують біоелектричну активність мигдалевидного комплексу і гіпокампа (“вісцерального мозку”). Отже, можна констатувати, що Нафтуся володіє нейротропною активністю!

Саме завдяки задіянню ЦНС багаторазове (курсове) вживання Нафтусі впливає на вегетативну нервову систему за універсальним “законом початкового рівня” J. Wilder (1967), згідно з яким під впливом фізіологічних стимулів знижені параметри організму підвищуються, а підвищені – знижуються, сягаючи зони норми, тоді як нормальні параметри коливаються в межах зони норми. Але це лише за умови нормального функціонування регуляторних нейро-гормональних механізмів. Як же справи з пацієнтами курорту Трускавець? Погляньте на графік.

15.jpg16.jpg

Серед дітей, котрі прибували на оздоровлення з теренів, забруднених радіонуклідами, було виявлено багато випадків вегетативної дистонії, переважно симпатотонії, рідко - ваготонії. Це ілюструється зміщенням точок вздовж осі абсцис вправо чи вліво від вертикальних штрихових ліній, які позначають межі зони норми стрес-індексу Баєвського. Після курсу пиття Нафтусі (правда, разом з іншими оздоровчими процедурами) виявлено зміни стрес-індексу, про скерованість яких свідчить розміщення точки відносно бісектриси (над – підвищення, під - зниження). В цілому, як можна судити за лінією регресії, внаслідок бальнеотерапії вираженість як симпатотонії, так і ваготонії зменшується, а нормальний вегетативний тонус підвищується в межах норми.

При персональному ж аналізі видно, що у 16 дітей з симпатотонією стрес-індекс знижувався, при цьому у 6 – до зони норми. Разом з тим, у 10 дітей симпатотонія навіть трішки посилювалась. З іншого боку, серед 6 дітей з ваготонією у 3 наступила ейтонія, ще у однієї вираженість ваготонії зменшилась, разом з тим, у однієї дитини ваготонія поглибилась, а ще у однієї – трансформувалась у симпатотонію. У дітей-ейтоніків під впливом бальнеотерапії однаково часто (по 6 випадків) розвивалась як ваготонія, так і симпатотонія, а у 16 зміни коливались в межах ейтонії. Механізм описаних змін полягає в тім, що в нормі при активації симпатичних нервових центрів останні активують симпатоінгібіторні центри, і навпаки, активація вагальних ядер підвищує симпатичний тонус. Однак при вегетодистонії цей механізм контррегуляції не спрацьовує.

На щастя, виявилося, що навіть гіперсимпатотонічні (у 17 дітей) і гіперваготонічні (у 7 дітей) реакції на Нафтусю супроводжуються (див. верхній графік) підвищенням активності фагоцитозу нейтрофілів крові (фагоцитарного індексу, PhI) і, особливо, його інтенсивності (фагоцитарного числа, PhN), а також активності лізоциму (Lys) слини, джерелом якого є нейтрофіли-мікрофаги і моноцити-макрофаги крові. Це документується розміщенням як персональних значків, так і ліній регресії у позитивній зоні осі ординат як за ваготонічних (вліво від нуля осі абсцис), так за симпатотонічних (вправо від нуля осі абсцис) зсувів вегетативного тонусу.

При цьому має місце підвищення вмісту в крові Т-лімфоцитів-гелперів (див. нижній графік), які активують бактерицидну функцію фагоцитів і В-лімфоцити. Останні, як відомо, виділяють імуноглобуліни, які, своєю чергою, теж активують бактерицидну функцію фагоцитів. Одночасно знижується вміст в крові Т-лімфоцитів-супресорів, які виступають антагоністами Т-гелперів, отже, ефекти останніх посилюються.

Звідси ми робимо висновок, що Нафтуся, спричиняючи як ваготонічний, так і симпатотонічний зсув вегетативного тонусу, через посередництво цитокінів та холіно- і адренорецепторів Т-гелперів, Т-супресорів, В-лімфоцитів і фагоцитів знищує бактерії у вогнищах запалення, тим самим “гасячи” ці вогнища.

В даному дослідженні не реєструвався рівень в крові ще одного протизапального чинника – глюкокортикоїдів. Проте з літератури відомо, що активовані макрофаги здатні через виділення інтерлейкіну-1 стимулювати виділення як ендокриноцитами аденогіпофіза, так і лімфоцитами (!) АКТГ, який, своєю чергою, стимулює виділення глюкокортикоїдів корою наднирників.

17.jpg18.jpg

Тепер зупинимось детальніше на аналізі персональних змін окремих параметрів бактерицидних механізмів імунітету. Для цього вздовж осі абсцис розмістимо початкові величини (при поступленні), а вздовж осі ординат – кінцеві (після двотижневого курсу бальнеотерапії). Нагадаємо, що розміщення точки над бісектрисою свідчить за підвищення параметра, а під нею – за його зниження. Зеленими лініями обмежені зони нормальних величин.

На першому графіку видно, що початково знижені величини відносного (у %) вмісту в крові CD4-T-лімфоцитів-гелперів, за трьома винятками, підвищуються, при цьому у більшості дітей досягають зони норми, а у 4 – навіть виходять за її верхню межу. З іншого боку, у 4 із 5 дітей з надмірним вмістом Т-гелперів він знижується до норми. Номалальні ж рівні Т-гелперів, як правило, коливаються в межах норми.

Вплив бальнеотерапії на вміст в крові CD4-T-лімфоцитів-гелперів

19.jpg

Стосовно вмісту CD8-T-лімфоцитів-супресорів нормалізуючий вплив бальнеотерапії проявляється особливо чітко. Видно, що наприкінці лікування практично у всіх дітей величини цієї субпопуляції лімфоцитів опиняються у зоні норми внаслідок підвищення знижених і зниження підвищених величин.

Вплив бальнеотерапії на вміст в крові CD8-T-лімфоцитів-супресорів

20.jpg

Аналогічні, в принципі, нормалізуючі ефекти чинить бальнеотерапія на вміст в крові В-лімфоцитів і синтезованих ними імуноглобулінів M, G, A.

 

 

Вплив бальнеотерапії на вміст в крові CD19-В-лімфоцитів і імуноглобулінів M, G, A

21.jpg

Наслідком нормалізації вмісту регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів є нормалізація вмісту регульованих ними В-лімфоцитів і синтезованих останніми імуноглобулінів, які в якості опсонінів нормалізують бактерицидну функцію фагоцитів. На графіку добре видно, що початково знижені величини фагоцитарного індексу нейтрофілів практично у всіх дітей підвищуються, у більшості сягаючи зони норми. Підвищуються також нижньопограничні величини, і лише верхньопограничні величини дещо знижуються в межах норми.

22.jpg

Ще чіткіший стимулюючий вплив чинить бальнеотерапія на фагоцитарне число нейтрофілів, яке початково було зниженим чи знаходилось у нижній зоні норми.

23.jpg

У підсумку бактерицидна здатність нейтрофілів крові, тобто кількість бактерій (в даному випадку Staphylococcus aureus), які знешкоджуються нейтрофілами, що містяться в 1 л крові, практично у всіх випадках зростає. При цьому у випадках дефіциту – у більшості до зони норми, навіть до її верхньої половини. Це ж стосується і дітей з початково нижньопограничним станом бактерицидної здатності нейтрофілів.

Вплив бальнеотерапії на бактерицидну здатність нейтрофілів крові (109 мікробів/л)

25.jpg

Аналогічна ситуація спостерігається і стосовно активності лізоциму слини.

26.jpg

Як було відзначено при характеристиці складу Нафтусі, у ній містяться мікроби і нафтоподібні органічні речовини. Обидва ці чинники здатні активувати TL-рецептори макрофагів, при цьому в якості лігандів можуть виступати як живі бактерії, так і їх “останки”. З метою з’ясування ролі перелічених трьох чинників у фізіологічній активності Нафтусі мною разом з канд. мед. наук, ст. наук. співр. В.Р. Білас був поставлений експеримент на здорових білих щурах.

27.jpg

При цьому 7 тварин впродовж 5 днів напоювали водопровідною водою (контроль, К), 11 – нативною Нафтусею (N), тобто з живою мікрофлорою, натомість інші дві групи (по 10 щурів кожна) отримували Нафтусю, в котрій мікрофлора була убита ультрафіолетивом опроміненням (R) чи видалена шляхом проціджування Нафтусі через спеціальне сито (F). Після завершення експерименту було проаналізовано 104 параметри імунітету, нейро-ендокринної регуляції і метаболізму, інформація про які методом дискримінантного аналізу було згущено у три радикали.

Виявилося, всі 4 групи тварин чітко між собою розмежовуються у тривимірному інформаційному просторі розпізнавальних радикалів, у яких сконденсована інформація про 12 імунних і 14 метаболічних параметрів організму. При цьому тварини розміщуються на поверхні, яка нагадує мені каньйон. Видно, що контрольні щурі “лежать” на нижній частині ближньої від нас стіни каньйона. Під впливом нативної Нафтусі, зокрема її живих мікробів і органічних речовин, як “сирих”, так і перероблених мікробами, щурі, вірніше їх параметри, “піднімаються” на вершину стіни. Натомість щурі, котрі отримували органічні речовини і “останки” убитих мікробів (зокрема ліпополісахариди стінки як антигени), теж піднімались вверх по стіні, але водночас дрейфували вздовж “русла”. Ще більшою мірою відрізнявся стан щурів, котрі отримували лише органічні речовини Нафтусі – вони виявились на “протилежній стіні каньйону”, але на приблизно тій же висоті.

Якщо ж звернутись до конкретних параметрів, то виявляється, що нативна Нафтуся, зокрема, спричиняє збільшення бактерицидної здатності моноцитів-макрофагів крові у 3 рази, з убитою мікрофлорою – вже у 2 рази, тоді як безмікробна – лише на 26%. При цьому маса селезінки зростає відповідно на 51%, 24% і 5%, кількість в ній макрофагів живі мікроби збільшують на 68%, їх уламки – лише на 18%, тоді як органічні речовини – навіть зменшують на 28%. Ще разючіші відмінності стосовно змін маси тимуса: у першому випадку вона збільшується на 136%, у другому – лише на 41%, а у третьому – зменшується на 13% відносно контролю. Не вдаючись до викладі інших відмінностей, навіть з наведених витікає твердження, що ключову роль у протизапальній, а ширше – у імунотропній дії Нафтусі відіграє її жива мікрофлора, меншу – убита, в якості своєрідної вакцини.

Разом з тим, спонтанний діурез (за 10 нічних годин) зростає у щурів майже однаковою мірою під впливом як нативної (на 58%), так і безмікробної (на 52%) Нафтусі, тобто її діуретична дія зумовлена органічними речовинами. Останні активують канальцеву секрецію (фенолроту, а отже – й інших ксенобіотиків, а також уратів), причому найбільшою мірою це чинить безмікробна Нафтуся (+35%), тоді як присутність мікрофлори зменшує цей ефект до 13%. До слова, Нафтуся активує також дезактивацію ксенобіотиків (у печінці та інших органах), про що свідчить скорочення нембуталового сну, знову більш виражене після вживання безмікробної води (-29% проти -18% для нативної). До дальшого обговорення цих фактів повернемось пізніше, а зараз продовжимо аналіз сечогінної дії Нафтусі.

Ще в 1958 р. в книзі Т.Т. Глухенького було сказано, що у 20% урологічних хворих сечогінна дія Нафтусі виражена слабо або ж зовсім відсутня, попри клінічне поліпшення їх стану. В 1966 р. Л.К. Байкалов констатував, що при вживанні Нафтусі різке підвищення діурезу спостерігається у 20% хворих, помірне - у 50%, тоді як у 30% хворих сечогінна дія не наступає. Ще відвертішим був у 1981 р. Б.Є. Єсипенко, не зв'язаний кон'юнктурними путами: за його даними, серед хворих на хронічний пієлонефрит внаслідок бальнеотерапії майже дворазове збільшення діурезу наступає у 20%, понад 50%-не - у 34%, помірне - у 29%, водночас у 16% хворих діурез зменшується. В пізніших спостереженнях трускавецьких дослідників при застосуванні різних методик лікування частість випадків зростання добового діурезу в різних групах хворих на уролітіаз і хронічний пієлонефрит складала 46%, 74%, 76%; 67%, 71%, 54%; 47%, 61%, 45%; 60%, 80%, 58%. У решти хворих діурез не змінювався або зменшувався.

Розвиваючи свою концепцію про залежність діуретичного ефекту Нафтусі від її дози, Б.Є. Єсипенко показав, що у хворих на хронічний пієлонефрит, котрі одержували добову дозу 0,6-0,8% маси тіла (для пересічних 75 кг це 450-600 мл), добовий діурез в кінці лікування зростав з 1417 мл на 13%, доза 0,9-1,0% (675-750 мл) дала приріст з 1568 мл на 20%, а 1,1-1,4% (825-1050 мл)- з 1539 мл лише на 4%; в іншому місці монографії сказано, що доза 0,6-0,7% збільшує діурез на 7%, 0,8-1,0% - на 19%. У хворих на уролітіаз доза 0,7-0,8% спричинила зростання діурезу з 1532 мл на 11%, 0,9-1,2% - з 1603 мл на 16%, а 1,3-1,6% - з 1680 мл лише на 1%.

Натомість В.П. Балановським у 1992 р. було показано, що спрямованість і величина змін добового діурезу у хворих на уролітіаз визначаються не дозою Нафтусі, а початковим рівнем діурезу. Як видно на графіку, запозиченому з колективної монографії “Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін” (1997), закономірний приріст добового діурезу спостерігався, як правило, у хворих з його початковим рівнем, нижчим від 1,44 л; у осіб з діурезом в межах 1,5-2,3 л/добу зміни були незакономірні, а у випадках початкового сечовиділення 2,4-2,8 л/добу в кінці курсу пиття констатовано його закономірне зменшення. В середньому у 60% хворих добовий діурез зростав з 1376 мл на 526 мл (38%), а у 40% - зменшувався з 2038 мл на 518 мл (25%). Така ж закономірність виявлена стосовно концентрації в добовій сечі і екскреції електролітів: натрію, калію, кальцію, магнію, хлориду, фосфатів, що дало підстави В.П. Балановському і І.Л. Поповичу сформулювати концепцію про амбівалентно-еквілібраторний характер дії лікувальної води Нафтуся. Суть концепції полягає в тому, що дія води Нафтуся на параметри водно-сольового обміну різноспрямована (амбівалентна), при цьому напрям дії визначається вихідним рівнем параметру: при низькому рівні дія стимулююча, а при високому - гальмуюча, тобто характер дії є нормалізуючим, вирівнюючим (еквілібраторним).

28.jpg

Аналогічна закономірність виявлена і при порівнянні об’ємів сечі, виділених впродовж години до і після вживання Нафтусі в дозі 0,3% (3 мл/кг маси тіла). На наступному графіку видно, що виділення сечі зростає у всіх хворих з початково зниженим спонтанним діурезом, тоді як серед осіб з нормальним діурезом частість діуретичних і антидіуретичних реакцій на Нафтусю практично однакова, а у випадках початково високого діурезу частіше спостерігаються антидіуретичні реакції. При цьому швидкість діурезу знижується лише до зони норми.

Очевидно, описані ефекти Нафтусі опосередковані її поліваріантним впливом на рівні численних регулюючих діурез гормонів: вазопресину, натрійуретичних поліпептидів (атріального і церебрального походження), альдостерону, гастро-інтестинальних поліпептидів тощо.

Отже, сечогіння дія Нафтусі не може вважатися атрибутом (невід’ємною складовою) її лікувальної дії. Вона є лише її випадковим супутником.

30.jpg

Ризикну саме в цій брошурі висунути власну гіпотезу, яка базується на сучасних уявленнях про спряженість вивільнення нейроендокринними ядрами гіпоталамуса вазопресину (антидіуретичного гормону) і АКТГ-релізинг гормону. Мабуть, у випадках описаних раніше симпатотонічних реакцій на Нафтусю їх вивільнення активується, наслідком чого є зменшення виділення сечі в поєднанні зі збільшенням вивільнення АКТГ, а отже, і глюкокортикоїдів – важливого протизапального імунотропного і метоболотропного чинника. Натомість ваготонічні реакції на Нафтусю супроводжуються зниженням рівнів антидіуретичного гормону і глюкокортикоїдів. Нафтуся не потребує фальшивих похвал на кшталт “… за сечогінною дією їй немає рівних!”. Вона і без діуретичної дії Королева цілющих вод!

Саме час перейти до розвіяння ще одного міфу – про атрибутивність жовчегінної дії Нафтусі. Поглянемо на здвоєний графік.

31.jpg

При синхронній реєстрації годинної динаміки стрес-індексу Баєвського і об’єму жовчевого міхура після вживання стандартної дози Нафтусі (3 мл/кг) у 20% хворих на хронічний холецистит (ряд 5) міхур швидко скорочувався, зменшуючись на 30-й хвилині на 47%, тобто інтенсивно виділяючи жовч, з наступним поступовим відновленням об’єму. Така холецистокінетична реакція супроводжувалась ваготонічною реакцією вегетативної нервової системи. У 27% хворих (ряд 3) міхур скорочувався повільно і лише до 66% початкового об’єму, але залишаючись в такому стані до кінця годинної реєстрації, що зумовлено затяжним ваготонічним ефектом Нафтусі. Ще у 15% осіб (ряд 1) констатовано в'яле скорочення міхура, що супроводжувалося пізньою ваготонічною реакцією на Нафтусю. Отже, три варіанти холецистокінетичного ефекту Нафтусі мають місце лише у 61% хворих. Натомість у решти осіб об’єм жовчевого міхура майже не змінювався (ряд 2) чи навіть збільшувався (ряд 4), що зумовлено симпатотонічними ефектами Нафтусі. Але ж і в даних випадках запускається протизапальна адренергічна реакція, що і потрібно при хронічному холециститі!

Було б дивно, якби за відомого розмаїття вегетотропних ефектів Нафтусі її термінові ефекти на кислотність шлункового соку, підлеглу вегетативній регуляції, були б однозначно стимулюючими, як це чомусь прийнято вважати. При обстеженні 91 хворого гастроентерологічного і урологічного профілів мною разом з М.Д. Гумегою виявлено наступне (див блок діаграм).

32.jpg

В базальному періоді у 54 (59%) хворих рН шлункового соку, аспірованого зондом впродовж години, виявився в діапазоні 1,5-2,0, що свідчить за нормацидність (N), а у 37 (41%) констатовано анацидність (An) (рН 6,0-7,5). Після вживання Нафтусі (3 мл/кг) і відсмоктування через 20 хв шлункового вмісту в наступній годинній порції соку його рН у 10 хворих залишався нейтральним, тобто зберігалась анацидність (ефект An/An). У інших 20 хворих з анацидністю рН знижувався до 3,1-2,1, тобто сягав зони субацидності (An/S), а ще у 7 осіб констатовано нормалізацію “вільної ”кислотності (An/N). Серед осіб з нормальною базальною кислотністю після вживання Нафтусі у 23 вона підвищувалась, але в межах норми (N/N+), а у 15 осіб рН знижувався до 1,45-1,25, тобто розвивалась гіперацидність (N/H). Натомість у 12 хворих кислотність знижувалась в межах норми (N/N-), а ще у 4 рН зростав до 2,1-2,3, тобто до зони легкої субацидності (N/S). Отже, у 17% хворих Нафтуся знижує кислотність, а ще у 11% не впливає на неї. Природно, що зміни рН соку супроводжувалися відповідними змінами дебету титрованої кислоти (QHT), концентрації і продукції (QP) пепсину. Так що слухи про тотальний стимулюючий ефект Нафтусі на шлункову секрецію “дещо перебільшені”.

У цих же хворих одночасно реєстрували зміни годинного діурезу. Виявилось (лив. діаграму), що у всіх хворих з анацидністю, поєднаною зі зниженим базальним діурезом, Нафтуся чинить відчутний діуретичний ефект. Разом з тим, діуретичний ефект Нафтусі, але менш виражений, констатовано і у нормацидних хворих з нормальним спонтанним діурезом. В цілому, частість діуретичного ефекту Нафтусі становить 66%. При цьому має місце незначне залужнення сечі.

33.jpg

34.jpg

З метою з’ясування вегетативно-гормонального механізму впливу Нафтусі на кислотосекреторну функцію шлунка періодично реєстрували індекс вегетативного балансу (IVB), а також забирали проби крові для визначення рівнів гастрину (стимулятора секреції), глюкагону (інгібітора секреції), а також інсуліну. Виявено (поверніться назад), що гастрин/глюкагоновий індекс (Gas/Glu) через 15 хв після вживання Нафтусі знижується у випадках зниження кислотності соку (реакції N/S і N/N-) і підвищується у випадках її підвищення (реакції N/N+ і N/H), відновлюючись на 45-й хв реакції. Натомість індекс вегетативного балансу у випадках гальмування ацидогенезу зміщується в бік симпатотонії, тоді як активація ацидогенезу супроводжується тенденцією до ваготонії. При цьому в усіх випадках виявлено підвищення рівня інсуліну на 15-й хв реакції.

Отримані результати частково підтверджують мою гіпотезу, що діуретичний ефект Нафтусі супроводжується її ваготонічним ефектом в поєднанні з кислотосекреторним.

В іншому спостереженні одночасно з аспірацією шлункового соку реєстрували динаміку об’єму жовчевого міхура (холецистоволюмограму). Виявлено, що у 24 хворих активація кислотопродукцїі в межах норми (N/N+) супроводжується жвавим холецистокінетичним ефектом. Перехід анацидності у субацидність (An/S) теж асоційований з холецистокінетичним ефектом, але млявим. Натомість ацидоінгібіторні ефекти Нафтусі супроводжуються двофазними холецистоволюмограмами. При цьому гальмування кислотопродукції в межах субацидності (S/S-) асоційоване із 20-хвилинною фазою розширення міхура з наступним його незначним скороченням на 45-й хв, яке, мабуть продовжується понад 1 год. У осіб з нормальною базальною секрецією кислоти, яка після пиття Нафтусі зменшується в межах норми (N/N-), фаза розширення міхура триваліша (біля 30 хв) і плавніша, а потім переходить у мляве, але тривале скорочення.

35.jpg

Вплив курсу бальнеотерапії на холекінетику вивчався нами разом з А.Б. Левицьким у 132 урологічних хворих з супутнім хронічним холециститом. У 44% було діагностовано гіпокінетичну-нормотонічну (K-To) гіпокінезію, у 20% - гіпертонічну-гіпокінетичну (Т+К-), у 12% - гіперкінетичну-гіпотонічну (К+Т-), у 9% - гіперкінетичну-гіпотонічну (К+Т-) і у 4,5% - гіпертонічну-гіперкінетичну (Т+К+). Як видно на діаграмі, всі види дискінезії піддаються більш-менш успішному лікуванню. Ефективність становить відповідно 76%, 77%, 78%, 88% і 83%. В цілому нормалізації кінетики жовчевого міхура було досягнено у 82% пацієнтів, а його тонусу – у 91%. Це пов’язано з нормалізацією їх вегетативної регуляції. Слід відзначити, що у частини хворих для корекції вегетативної регуляції через тиждень додатково застосовували М-холінолітик платифілін або альфа-адреноблокатор пірроксан.

36.jpg

Одночасною реєстрацією у 42 хворих на оксалатний уролітіаз, поєднаний з холециститом і гастритом, міхуревого рефлексу і панкреатичної секреції нами разом з А.Б. Левицьким виявлено 6 варіантів термінових ефектів Нафтусі (див. діаграму): стимуляцію (Р+), гальмування (Р-) панкреатичної секреції чи відсутність її змін (Р0) в поєднанні з виникненням міхуревого рефлексу (С+) чи його відсутністю (С-). Кожен варіант виявився цілком прогнозованим за сукупністю 18 початкових параметрів панкреатичної і шлункової секреції, діурезу та вегетативно-гуморальної регуляції.

38.jpg

На невеликому контингенті із 23 аналогічних хворих нами було вивчено вплив курсу бальнеотерапії на зовнішньосекреторну функцю підшлункової залози. Ретроспективно було сформовано дві групи. Виявлено, що у хворх I групи початково близькі до норми рівні базальної секреції соку та бікарбонатів зростають відповідно в 1,5 і 2 рази, натомість втричі підвищена секреція амілази зменшується, але лише до рівня, що вдвічі перевищує середню норму. Разом з тим, ні вдвічі знижений рівень секреції трипсину, ні вдвічі підвищений – ліпази, не підлягають суттєвому впливу бальнеотерапії. Ми номінували ефект бальнеотерапії як супернормальна активація гідрокінетичної функції в поєднанні із частковою редукцією гіперсекреції амілази на тлі ареактивності вираженої гіперсекреції ліпази і помірної гіпосекреції трипсину.

У хворих другої групи знижений рівень базального соковиділення в результаті лікування піднімається до верхньої межі зони норми, а аналогічний рівень секреції бікарбонатів досягає півтори середньої норми. Значно знижені дебіти амілази і, особливо, трипсину наприкінці лікування досягають нижніх меж зони норми, тоді як нормальний дебіт ліпази практично не змінюється. Отже, має місце активація в межах норми гідрокінетичної функції в поєднанні з нормалізуючою активацією секреції амілази і трипсину на тлі ареактивності нормальної секреції ліпази.

Методом дискримінантного аналізу інформація про екзокринну панкреатичну секрецію була згущена у два радикали. Це дало змогу унаочнити (див. діаграму), що як активований функціональний стан хворих I групи (червона стрілка), так і пригнічений – II групи під впливом бальнеотерапії наближаються до зони норми (навколо нуля осі першого радикалу), тобто має місце амбівалентно-еквілібраторний ефект бальнеотерапії, в основі якого лежить нормалізація вегетатичної і гормональної регуляції панкреатичної секреції.

39.jpg

Обмежений об’єм брошури не дозволяє мені описати інші ефекти Нафтусі. Бажаючі колеги можуть звернутись до перелічених монографій, а також до архіву журналу “Медична гідрологія та реабілітація”, який виходить щоквартально впродовж 2003-2013 рр.

Для тих, хто дочитав мій опус до кінця, приводжу ексклюзивну інформацію про … молодильну дію Нафтусі! Це стало можливим завдяки застосуванню апарату Шахбазова “Біотест”, який визначає електрофоретичну рухливість ядер епітеліальних клітин слизової щоки. Доказано, що цей параметр організму тісно пов’язаний з його віком: після 23 років що старіша людина, то нижчий відсоток електронегативних ядер буккального епітелію. Спеціальний графік дозволяє визначити біологічний вік людини, який не завжли співпадає з паспортним віком.

Нами виявлено (див. графік), що біологічний вік хворих, старших, ніж 34 роки, в 17 випадках із 26 після 10 днів бальнеотерапії зменшувався на 0,5-3 роки. В цілому, судячи за графіком регресії, молодильний ефект Нафтусі оцінюється в 1 рік. Натомість хворі, молодші, ніж 34 роки, “мужніють” на 1 рік, що теж непогано.

40.jpg

Ці результати цілком прогнозовані в руслі положення про нормалізуючу дію Нафтусі на регуляторні системи організму.

А чи є у Королеви Нафтусі корона? Будь ласка, полюбуйтеся, ось вона! Як і годиться для води, корона не золота, а голуба.

41.jpg

Щоби її побачити, знадобився пристрій, сконструйований кандидатом технічних наук Ю.Г. Добровольським. За моїм запрошенням він спеціально приїхав із Чернівців у санаторій “Молдова”, у якому разом з вашим покірним слугою і В.Є. Бабелюком і була проведена “коронація” Нафтусі.

Якщо серйозно, то 0,5 мл Нафтусі було нанесено на таблетку активованого вугілля, після чого на неї було скеровано електромагнітний імпульс, який зініціював газовий розряд навколо таблетки. Погодьтесь, це дуже нагадує корону! Звичайно, подібно світиться і прісна вода, але світломір об’єктивно засвідчує, що корона Нафтусі значно величніша. Відмінності зумовлені різним станом так званої структурованості води. Відомо, що в клітинах вода якраз структурована, у вигляді рідкого кристалу, а для структуризації випитої води організм витрачає досить немалу енергію. Тому вживання вже структурованої води, як от Нафтусі, для організму вельми сприятливе, причому не лише з точки зору енергетики біохімічної, а й езотеричної. Але про це поговоримо іншим разом. Ризикну припустити, що саме у структурованості Нафтусі таїться її найбільша таємниця, адже цей кристал, хоч і рідкий, все ж крихкий і “розбивається” при нагріванні і під дією кисню…

ЗАКЛЮЧЕННЯ

 

Квінтессенція викладеного зводиться до наступного. Попадаючи в шлунок, Нафтуся, завдяки наявності в її складі різноманітних органічних речовин, подразнює хеморецептори слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, а також TL-рецептори макрофагів лімфоїдної тканини цієї слизової. Проте головним подразником TL-рецепторів макрофагів виступають мікроби Нафтусі, причому саме живі, меншою мірі – їх уламки.

Органічні речовини Нафтусі, як вилужені безпосередньо з підземної водоносної породи, так і нароблені споживаючими їх специфічними мікробами, при попаданні в організм тварин і людини сприймаються ним як загроза можливого хімічного отруєння. Отриманий сигнал тривоги, підтверджений, як мінімум, впродовж двох наступних діб, запускає системи захисту від можливого отруєння, які скеровані на прискорення як розщеплення отрут клітинами печінки, так і виведення їх з сечею клітинами канальців нирок. Але позаяк обидві захисні системи за своїм характером - багатоцільового використання, разом з нафтоподібними речовинами прискореному перетворенню або виведенню підлягають і власні (ендогенні) речовини. Передовсім, це холестерин, який перетворюється у жовчні кислоти, що в кінцевому підсумку приводить до збільшення утворення жовчі (знаменитого жовчегінного ефекту Нафтусі) та гормони кори наднирників (відповідальні за гальмування запалення і пристосування до несприятливих умов довкілля - адаптацію). Заодно знижується рівень холестерину в крові, що вельми корисно стосовно профілактики чи обмеження атеросклерозу і гіпертонії.

Одночасно в нирках прискорюється виведення сечової кислоти - причини подагри і джерела утворення одного з видів ниркових каменів (уратних), а також, певною мірою, утворення сечі. Проте сечогінний ефект зумовлений, головним чином, прискоренням за посередництвом спеціальних ферментів (котрі активуються органічними речовинами Нафтусі) переходу води з внутрішнього середовища клітин у зовнішнє, а звідти - в кров, що, в кінцевому рахунку, і призводить до знаменитої сечогінної дії Нафтусі.

Проте ні жовчегінна, ні сечогінна дія Нафтусі не є суттю її цілющої дії на організм. Вони - лише супутники її головного ефекту, скерованого на клітини імунної системи. А тому, якщо сечогінний ефект не проявляється, як це має місце у 1/3 хворих, це аж ніяк не свідчить про відсутність цілющого ефекту Нафтусі на захисні сили організму. Суть цілющого ефекту Нафтусі полягає у активації протизапальних систем (холінергічної, адренергічної і глюкокортикоїдної) та у нормалізації вегетативної регуляції імунної, травної та інших систем організму.

Позаяк в клітинах, котрі "пожирають" хвороботворні мікроорганізми (фагоцитах), котрі виробляють протимікробні речовини (В-лімфоцитах), а також в тих, котрі регулюють роботу перших двох (Т-лімфоцитах-гелперах і супресорах), присутні ті ж ферменти, що і в клітинах печінки і нирок, котрі позбавляють організм від нафтоподібних речовин, а також холіно- і адренорецептори, виходить, що імунні клітини теж є об’єктом впливу органічних речовин і вегетативної нервової системи. Проте цей вплив має не стільки активуючий, скільки регулюючий, нормалізуюючий характер, і це дуже важливо, адже надмірна активація імунітету така ж шкідлива, як і його пригнічення. В кінцевому підсумку, настає нормалізація порушень імунітету (імунодисфункції), що сприяє повному чи частковому припиненню запального інфекційного процесу в будь-якій системі. Саме тому Нафтуся здатна лікувати пієлонефрит, цистит, простатит, холецистит, коліт, гастрит тощо (згадайте: "п’ють воду для лікування багатьох захворювань").

Проте найвагоміший внесок у нормалізацію імунної системи вносять мікроорганізми Нафтусі. Вони, окрім того, що виробляють біоактивні речовини-пробіотики, які впливають на імунні клітини, діють і як своєрідна жива вакцина. Як показали дослідження В.Р. Білас - провідного спеціаліста України по мікрофлорі мінеральних вод, Нафтуся, позбавлена мікробів шляхом пропускання її через тонкопористий фільтр, і Нафтуся, котра містить мікроби, але убиті ультрафіолетовим опроміненням, суттєво відрізняються від Нафтусі природної, котра містить живі мікроби. Воістину, Нафтуся - в прямому сенсі жива вода.

Список монографій про Нафтусю

 

  1. Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся / Яременко М.С., Ивасивка С.В., Попович И.Л., Билас В.Р., Бутусова И.А. и др. -К.: Наук. думка, 1989.-144 с.
  2. Адаптогени і радіація / Алєксєєв О.І., Попович І.Л., Панасюк Є.М., Бариляк Л.Г., Саранча С.М. -К.: Наук. думка, 1996.-126 с.
  3. Івасівка С.В. Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез і механізми фізіологічної дії. -К.: Наук. думка, 1997.-112 с.
  4. Жовчегінна дія води Нафтуся / Чебаненко О.І., Попович І.Л., Бульба А.Я., Ружило С.В. -К.: Комп’ютерпрес, 1997.-103 с.
  5. Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін / Чебаненко О.І., Флюнт І.С., Попович І.Л., Балановський В.П., Лахін П.В. -К.: Наук. думка, 1997.-141 с.
  6. Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи / Івасівка С.В., Корзун В.Н., Стеценко Г.І., Попович І.Л. та ін. -К.: Здоров’я, 1999.-108 с.
  7. Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії / Івасівка С.В., Попович І.Л., Аксентійчук Б.І., Білас В.Р.- Трускавець: В-во ”Трускавецькурорт”, 1999.-125 с.
  8. Біоактивна вода Нафтуся і шлунок / Попович І.Л., Івасівка С.В., Флюнт І.С., Бутусова І.А., Стеценко Г.І. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2000.-234 с.
  9. Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС / Попович І.Л., Флюнт І.С., Ніщета І.В. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2000.-117 с.
  10. Чорнобиль, імунітет, нирки / Флюнт І.С., Попович І.Л., Чебаненко Л.О., Чапля М.М., Білас В.Р. -К.: Комп’ютерпрес, 2001.-210 с.
  11. Бальнеофіторадіодефензологія / Флюнт І.С., Чебаненко О.І., Грінченко Б.В., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. -К.: Комп’ютерпрес, 2002.-112 с.
  12. Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту / Попович І.Л., Флюнт І.С., Алєксєєв О.І., Бариляк Л.Г., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2003.-192 с.
  13. Ружило С.В., Церковнюк А.В., Попович І.Л. Актотропні ефекти бальнео-терапевтичного комплексу курорту Трускавець -К.: Комп’ютерпрес, 2003.-131 с.
  14. Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець / Чебаненко О.І., Флюнт І.С., Церковнюк Р.Г., Попович І.Л., Алєксєєв О.І., Києнко В.М. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2004.-448 с.
  15. Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтуся / Івасівка С.В., Попович І.Л., Аксентійчук Б.І., Флюнт І.С. -К.: Комп’ютерпрес, 2004.-163 с.
  16. Бальнеокардіоангіологія / Попович І.Л., Ружило С.В., Івасівка С.В., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2005.-239 с.
  17. Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація / Костюк П.Г., Попович І.Л., Івасівка С.В., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2006.-348 с.
  18. Чебаненко О.І., Чебаненко Л.О. Бальзами на чорнобильські рани. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2007.-428 с.
  19. Драновський А.Л., Попович І.Л. Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець.- Дрогобич: Посвіт, 2010.-203 с.
  20. Гумега М.Д., Левицький А.Б., Попович І.Л. Бальнеогастроентерологія. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2011.-243 с.
  21. Попович І.Л. Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся. -К.: Комп’ютерпрес, 2011.-300 с.
  22. Чебаненко О.І., Чебаненко Л.О., Попович І.Л. Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2012.-496 с.
  23. Чебаненко О.І., Попович І.Л., Чебаненко Л.О. Адаптогенна суть бальнеофітотерапії.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2013.-380 с.
  24. Попович І.Л., Вісьтак Г.І., Гумега М.Д., Ружило С.В. Вегетотропні ефекти біоактивної води Нафтуся та їх ендокринно-імунний, метаболічний і гемодинамічний супроводи.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2014.- 163 c.
  25. Чебаненко О.І., Бульба А.Я., Чебаненко Л.О., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. Вплив біоактивної води Нафтуся на щитовидну залозу та супутні зміни нейроендокринно-імунного комплексу.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2015.- 263 c.
  26. Козявкіна О.В., Козявкіна Н.В., Гоженко О.А., Гоженко А.І., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс.-К.:ЮНЕСКО-СОЦІО, 2015.-349 с.

Місто Трускавець

Трускавець - курортне тихе містечко, яке розміщене в живописній місцевості Прикарпаття. Трускавець є популярним бальнеологічним курортом України, який має багато лікувальних мінеральних вод.

Андрій Кульчинський