Василь Білас у віці 21 рік, а Дмитро Данилишин у 25 років віддали своє життя за волю та незалежність України. Їхня страта 23 грудня 1932 року луною відбилася по всій Галичині, у всіх українських церквах били дзвони, а люди плакали і клялися, що не забудуть своїх Героїв.
І не забули. Щорічно в річницю страти у Городку, Львові та багатьох інших містах, а особливо у рідному для Біласа та Данилишина Трускавці вшановують їхню пам`ять. У Трускавці іменами Біласа та Данилишина названі вулиці, їм встановлено пам’ятні знаки, а самих їх визнано Почесними громадянами міста (посмертно). І завжди 23 грудня відправляється панахида за нашими трускавачнами-Героями, а в небо лине «Вічная пам`ять».
«Небо плаче за Героями». Цей вислів сьогодні можна сприймати буквально, адже вшановували Василя Біласа та Данилишина у Трускавці під проливним дощем. Панахиду відправив отець Михайло Балко з церкви святого Миколая, а вінок синьо-жовтих квітів до підніжжя меморіальної таблиці поклали заступники міського голови Олексій Балицький та Святослав Стефанків. Серед тих, хто виступили на траурному заході, був і гість з Білої Церкви – голова Білоцерківського районного проводу ОУН Олег Ковальчевський. Він зазначив, що Трускавець може пишатися своїми Героями.
Вшанування пам`яті Василя Біласа та Дмитра Данилишина завершилося спільним виконанням Державного гімну «Ще не вмерла Україна».
