1 лютого під час щотижневої апаратної наради в Трускавецькій міській раді староста села Уличне Мар`яна Мазурик розповіла про те, що до Уличного минулого тижня завітали громадський діяч з Трускавця Мирон Бучацький та історик-краєзнавець з Івано-Франківська Микола Курелюк, який відпочиває у Трускавці. Вони зокрема відвідали краєзнавчий музей та могилу сподвижників та кумів Степана Бандери – Євгена та Марії Гарабачів.
Міський голова Трускавця Андрій Кульчинський дав доручення начальниці відділу культури ТМР Тетяні Татомир розмістити в повстанській криївці музею історії Трускавця інформацію про родину Гарабачів.
«Криївку відвідують невипадкові люди, і вона крім пізнавальної місії несе ще й місію промоційну. Для націоналістичного середовища постаті родини Гарабачів є добре знаними, але не всім відомо, що їхня могила знаходиться на території Трускавецької громади, в Уличному. Тому така інформація може стати стимулом відвідати ще одну локацію в нашій громаді – а це і могила Гарабачів, і Уличненський краєзнавчий музей-куферок, де знаходяться особисті речі Степана Бандери. Таким чином ми даємо додаткову опцію в межах Трускавецької громади поглибити свої знання, доторкнутися до історії націоналістичного руху, котрий спільно зі Степаном Бандерою та іншими провідниками нації творили отець Євген та Марія Гарабачі з Уличного», – зазначив Андрій Кульчинський.
Подружжя Марії та Євгена Гарабачів відоме своїм неоціненним вкладом у національно-визвольний рух, у збереження національної пам`яті. Біографію сподвижниці та послідовниці Провідника ОУН Степана Бандери Марії Гарабач варто знати, тож подаємо її повністю.
Народилася Марія Мицько-Гарабач 1912 року у селі Ворвулинцях Заліщицького району Тернопільської області і була однією з сімох дітей Теодора Мицька та Антоніни з дому українських шляхтичів Романовських герба Сас. Інтелігентне походження і виховання сприяли формуванню в старанної, допитливої дівчини щирого християнського і патріотичного світогляду, високої відповідальності за долю поневоленої нації, незламної волі до здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Головною засадою всього її нівроку довгого і насиченого життя були три ідеали – Бог, Україна, свобода.
У 1933 р. дівчина переїхала до Львова. Посилені репресії польської окупаційної влади не обминули і її. Майже два роки Марію тримали за ґратами, і разом з 14-ма іншими членами вона опинилась на лаві підсудних за участь у підпільній ОУН. У 1937 р. львівський суд засудив дівчину до двох років тюремного ув’язнення, позбавлення громадянських прав із забороною студіювати у вищих навчальних закладах, а також протягом 10 років перебувати в 30-кілометровій зоні польсько-совєтського кордону. Відбувши ув’язнення, вона повернулася до Львова і працювала в українському підприємстві «Суспільний промисл». У 1939 р. на початку комуно-російської окупації Західної України підпільниця ледве уникнула арешту НКВД і перейшла на нелегальне становище.
Після нападу Німеччини на СССР, проголошення за ініціативою ОУН(Б) у Львові 30 червня 1941р. Акта про відновлення Української державності, відтак жорстоких гітлерівських репресій стосовно сподвижників Степана Бандери, його братів і тисяч інших оунівців вона переховувала в себе вдома у Львові урядуючого Провідника ОУН (Б) Миколу Лебедя. В роки Другої світової війни Марія (підпільний псевдонім – Оленка) працювала зв’язковою Центрального зв’язку ОУН. Згодом її зарахували до групи, котра отримала завдання Проводу відійти на Захід.
Навесні 1945 року група опинилась у гірському австрійському селі Шваці. Звідти Марію скерували до м. Інсбрука (Австрія), куди також переїхала дружина Степана Бандери Ярослава Опарівська з маленькою донькою Наталею. В Інсбруку Марія разом із М. Прокопом упорядковували архів Організації, передруковували підпільну літературу, подавали пресові повідомлення про боротьбу ОУН-УПА за волю України. Протягом 1945-1948 рр. працювала в апараті Степана Бандери, допомагаючи готувати до друку його ідеологічні та публіцистичні статті.
У березні 1946 року Марія Мицько поселилась у м. Мюнхені і того ж року вийшла заміж за майбутнього священика Євгена Гарабача родом з с. Уличного на Дрогобиччині. Працювала у видавництві «Сучасність», на радіостанції «Свобода», брала активну участь у суспільно-громадському та культурно-мистецькому житті української діаспори. У 1950-х рр. вона очолювала відділ, входила до Головної управи Організації Українських Жінок (ОУЖ) у Мюнхені, Товариства за Патріархальний Устрій Українського Християнського Руху, Товариства «Рідна школа», головувала в Світському Апостольстві Жінок у Німеччині (САЖН).
Три чверті ХХ ст. ця невтомна і діяльна патріотка віддала справі здобуття незалежності України. В такому ж дусі виховали разом з чоловіком-священиком трьох синів, які продовжили справу батьків.
Останнім бажанням Марії Гарабач (померла 2 лютого 2012 р.) було поховати її біля чоловіка о. Євгена Гарабача у гробівці на цвинтарі с. Уличного на Дрогобиччині.
Відомий громадський діяч з Трускавця, голова Дрогобицького регіонального відділення «Меморіал» ім. В. Стуса Мирон Бучацький мав особисті зустрічі з Євгеном та Марією Гарабачами. Перша з них відбулася в Трускавці напередодні проведення розкопок останків жертв НКВД-НКГБ в тюрмі на Стрийській в Дрогобичі та їх перепоховання в 1991 році, інші – в Мюнхені в квартирі, де вони проживали. Саме туди в 1944 році майбутній отець Євген Гарабач, а на той час – водій, привіз Степана Бандеру, якого звільнили з концтабору «Заксенгавзен».
Мирон Бучацький зокрема подарував для музею в Уличному під час його відкриття кілька років тому полумисок, з якого любив ласувати варениками Провідник ОУН Степан Бандера, та його невеличкий кухонний ніж.
Отже, Трускавецька громада має ще одну локацію, котрою може гордитися – краєзнавчий музей в Уличному, де знаходяться особисті речі Степана Бандери та його сподвижників, наших земляків Гарабачів, котрі багато зробили для творення Самостійної Української Держави.
