Дитинство визначають за віком у міжнародних правових документах, які гарантують права та захист особам до 18 років (Конвенція ООН з прав дитини, Конвенція МОП № 182 про найгірші форми дитячої праці) та вважають 15 років мінімальним віком щодо працевлаштування (Конвенція МОП № 138 від 1973 року про мінімальний вік працевлаштування).
Водночас, дитячу працю визначають як роботу дітей, природа й інтенсивність якої заважають навчанню дітей або зашкоджують їхньому здоров’ю та розвитку.
Дитяча праця, за своєю сутністю, є симптомом глибшої проблеми бідності та суспільної нерівності.
Згідно з даними Міжнародної організації праці, щонайменше 246 мільйонів дітей у різних країнах світу, тобто кожна шоста дитина у віці від 5-ти до 17-ти років змушена працювати. Причому не йдеться про допомогу по домашньому господарству, а про працю на підприємствах, на полі і в інших ділянках.
Міжнародна організація праці вважає, що найчастіше дитячу працю використовують у країнах Азії і тихоокеанського басейну, де припадає 127 мільйонів працюючих дітей. Далі ідуть африканські країни, де затруднено близько 30-ти відсотків усіх місцевих дітей. Два з половиною мільйони дітей працюють у промислово розвинених країнах і приблизно така ж кількість затруднена у колишніх комуністичних країнах.
Серед країн Європи, найбільша кількість працюючих дітей проживає в Італії. За оцінками фахівців, у Європі налічується близько 1,5 мільйона дітей, які працюють. Щодо України, то таких дітей нараховується понад 60 тисяч. Проблема експлуатації дитячою праці набула світових масштабів, через економічні, соціальні та історичні причини, що стало небезпечним для майбутнього людства і, відповідно, спонукає до протидії цьому ганебному явищу.
Використання дитячої праці, тобто залучення дітей до роботи на регулярній основі, вважається формою експлуатації та визнається незаконним. Конвенція про права дитини гарантує захист дітей від економічної експлуатації та від виконання небезпечної роботи чи такої, яка є перешкодою для здобуття освіти.
За українським законодавством на роботу можна приймати з 16-річного віку (як виняток – у 14-15-річному віці, але лише за згоди одного з батьків, чи осіб, які їх заміняють). За Конвенцією МОП, будь-яка форма праці, яка може з високою долею вірогідності зашкодити фізичному, психічному чи моральному здоров’ю дітей, їхній безпеці чи моральності не повинна виконуватися особами, які не досягли 18-річного віку.
Міжнародна спільнота визнала найжахливішими такі види дитячої праці: рабство, сексуальну експлуатацію, нелегальну діяльність та небезпечну працю. Перші три з наведених категорій праці в більшості країн становлять кримінальний злочин, відповідальність за боротьбу з яким передусім несуть правоохоронні органи. Інспектори праці у свою чергу, мають зосередити увагу на четвертій категорії, хоча, звісно, в межах широкомасштабних спільних дій щодо подолання дитячої праці вони відіграють певну роль у боротьбі з усіма найгіршими формами дитячої праці.
