Коли життя нещадно било,
Коли усі вже відреклись,
Вона мене не залишила,
А сили дала, щоб спастись
Тепер у всіх моїх дорогах
Й у помислах вона усіх
Вона дана мені від Бога,
Мій невимовно святий гріх
(Олег Побережний)
Слово моє, завжди миле і ніжне,
А коли треба, то буде грізне,
Бо словом можна в небо злетіти,
Але й нікчему добре провчити
Ольга Писанчин
Україна палає у вогні. Саме таким є сьогодення. І воно болить. Нині це страшна реальність. Війна зробила нас ще більше єдиними і цілісними. На західну Україну та закордон звідусіль їдуть ті, які шукають свій рятунок. І більшість з них дякують Богу, що вціліли. І, чимало з них починатиме життя заново. Місцеві мешканці суголосно відгукнулися на біду, даючи тимчасове житло і повноцінне харчування. Окрім прихистку над головою, не менш важливою є і їжа духовна. У таких умовах шкільні заклади Львівщини проводять неймовірні речі: літературні марафони-читання, вечори до Всесвітнього дня поезії.
Так, 21 березня був особливим днем для одного з Трускавецьких загальноосвітніх закладів. О 15.00. розпочався літературний марафон до Всесвітнього дня поезії, який відкрила заступник директора з навчально-виховної роботи СЗШ № 3 м. Трускавця п. Тетяна Боднар словами Ліни Костенко:
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі
Зворушливо й натхненно звучали вірші у виконанні учнів 1 – 11 класів, а також учителів школи та наших гостей, що виїхали з зони бойових дій.
А вже о 19.00. розпочалася Літературна кав’ярня з нагоди відзначення Всесвітнього дня поезії в актовій залі СЗШ №3 м. Трускавця, ініціатором проведення якої був директор школи Ігор Лецюк. Він і розпочав захід словами пророка Тараса Шевченка.
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Гості школи Світлана Коваленко (Голова Союзу Українок Запорізького краю), Валентина Бурбела (м. Київ), Вероніка Іваницька (юна поетеса, студентка Запорізького національного університету), Катерина Радченко (м. Харків), Андрій Радченко (м. Харків), Інна Пилипова (м. Харків), Наталія Козак (м. Київ), Мілана Біляшова (м. Київ), Світлана Белінська (м. Київ), Антон Кучмасов (м. Харків), Віра Савка (директор URBAN-бібліотеки м. Трускавця), вчителі (Марія Скольська, Даниїла Лівчак, Ганна Іваночко), бібліотекар (Марія Горічко), учні (Артем Табачинський, Любомир Закутинський, Ірина Неестер, Діана Колосовська) прочитали власні поезії та поезії улюблених авторів про те, що нині відбувається в Україні. У тих поезіях чувся невимовний біль, крик душі, благання. Окрім того читці декламували поезію про природу рідного краю.
Ведучими мистецького свята були працівники закладу Оксана Баняс та Ольга Писанчин, які також заворожувати присутніх усіх поетичними одкровеннями. Оксана Баняс наголосила на тому, що поезії могли читатися різними мовами, але всі одноголосно оминули декламувати вірші мовою окупанта. У кожному слові відчувалася велика віра у Перемогу України.
Ти воскреснеш знову, Україно,
Ти постанеш з полум’я війни.
Твоя мова ніжна, солов’їна,
За яку боролися сини (Л. Млинищівська).
Проймали розповіді наших гостей про те, як поезія виконує найвизначнішу функцію: рятує та повертає до життя. Читалися також вірші, які народилися у стінах СЗШ № 3. Особливо моторошно звучали поетичні рядки про матерів, які втрачають своїх синів.
Вчителі школи також читали вірші своїх дітей.
Вірші Ліни Костенко торкалися кожного серця:
Це ж треба мати сатанинський намір,
Чаїть в собі невиліковний сказ,
Щоб тяжко так знущатися над нами,
Та ще й у всьому звинувачувати нас!
Проникали у найпотаємніші куточки душі кожного, набували нового звучання поетичні рядки Василя Стуса, які також декламували шанувальники поезії.
Щиро розквітали поетичні рядки на вустах наймолодших учасників заходу, які читали вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, власні поезії. Молоді учасники також зачитували свої поетичні рядочки, які народилися ще задовго до війни, бо неодноразово приїздили до Трускавця на відпочинок.
Чи доречним є поетичне слово, коли лунають постріли? Відповідь є однозначною: Так! Бо поезія – це та зброя, яку не можна знищити!!!
Ділюся радістю й бідою,
Тепер не одинокий я.
Тепер моя найкраща зброя,
Мій світ – ПОЕЗІЯ моя… (Олег Побережний)
На завершення отець Василь Нестер також продовжив літературний марафон словами пророчиці Ліни Костенко і запропонував поєднати руки у молитві «Боже великий єдиний».
Літературний захід ще ближче поєднав між собою усіх гостей шкільної установи, які приїхали до Трускавця з Києва, Харкова, Запоріжжя, та господарів школи. Це стало духовним єднанням та великим родинним святом.
Молимось за Тебе, Україно,
За синів, за дочок, за народ.
Хай Героям слава буде вічна.
Без прикрас і нагород.
Такі духовні спілкування потрібні для того, аби наші душі лікувалися від ран.
