Сьогоднішній сонячний квітневий день огорнувся невимовним смутком у селі Уличне. Здавалось, навіть вітер затих, щоб не порушувати скорботну тишу. Цього дня подвір’я родини Уруських стало місцем, де зібралися сотні людей – від малечі до старших – щоб схилити голови перед своїм Героєм – Мар’яном, який віддав найцінніше – своє життя – за рідну землю.
Коли домовина з тілом воїна вийшла з батьківського дому, безкінечний потік скорботних уличненців рушив до церкви. Людський коридор пошани проводжав в останню путь Мар’яна Тарасовича Уруського, якому було лише 26 літ – ціле життя, що вмістилося в коротке, але яскраве полум’я служіння.
Сльози навертались на очі, коли погляд падав на невтішну матір, Марію Уруську. Її руки, що колись гладили маленького хлопчика по голові, тепер востаннє торкалися домовини з тілом її улюбленого найменшого сина. Тиха молитва шепотіла з її вуст, перериваючись глибокими зітханнями. У присутніх краялось серце від гірких сліз матері й батька Тараса Уруського, який, здавалося, постарів за ці дні на десятиліття. Поряд стояли четверо старших дітей родини, міцно тримаючись за руки, підтримуючи один одного у цей нестерпно тяжкий час втрати.
Мар’ян Тарасович народився 8 січня 1999 року в селі Уличне. Він був наймолодшим із п’яти дітей у родині Уруських – добрим і чесним та роботящим юнаком. Після навчання в сільській школі, де вчителі пам’ятають його як доброго і старанного учня, хлопець здобув професію в Стебницькому професійному ліцеї. З 2019 року Мар’ян перебував на контрактній службі в Національній гвардії України. З початком повномасштабної війни він, не вагаючись жодної миті, став до лав захисників, виконуючи свій священний обов’язок перед Батьківщиною.
Брат загиблого героя, який також несе службу в артилерійських військах ЗСУ, повернувся з передової, щоб попрощатися з Мар’яном.
Панахида відбулась під головуванням отця Ярослава. Священник говорив про вічне життя і Божу ласку, про те, що Господь приймає до свого Царства тих, хто віддав життя за друзів своїх. Храм не міг вмістити всіх, хто прийшов – люди стояли навіть на вулиці, слухаючи службу через відкриті двері. На похорон приїхали побратими, з якими Мар’ян пліч-о-пліч захищав Україну від ворога. Суворі обличчя воїнів, які бачили смерть не раз, цього дня не стримували сліз.
Процесію до місця вічного спочинку супроводжував військовий оркестр, чия музика то пронизувала серце гострим болем, то наповнювала його світлим почуттям гордості за свого земляка. Все відбулось із належними військовими почестями.
Наш Герой загинув під час запеклих штурмових дій свого підрозділу, намагаючись відновити втрачені позиції в районі населеного пункту Удачне. Стрілець військової частини 3115 Національної гвардії України Мар’ян Уруський виконав свій святий обов’язок до кінця – стояв до останнього подиху за вільну Україну. Його жертовна боротьба стала прикладом великої відданості та любові до Батьківщини.
Молодий солдат не загинув намарне – він любив Україну безмежно й віддав за неї найдорожче – своє молоде життя. Він міг би ще кохати, мріяти, будувати дім, ростити дітей – але обрав захищати свою землю, щоб інші мали це право. Приклад нескореності та відданості цього Героя яскравою зіркою сяятиме у віках.
Нехай рідна українська земля, за яку він боровся, буде пухом для нашого Героя, а пам’ять про його подвиг і жертву житиме вічно в серцях вдячних земляків та всіх українців.
Вічна слава і пам’ять Герою України Мар’яну Уруському!
