Траурним видався цьогорічний День Прапора для Трускавецької громади – в останню путь проводжали воїна Володимира Барана. Здавалося, ще зовсім недавно, кілька місяців тому волонтери шукали для нього бронежилет та інше бойове спорядження, бажали щасливого повернення додому. Але незбагненні шляхи Господні – хоча Бог зберіг йому життя під час боїв (Володимир Баран був поранений та проходив реабілітацію), але все одно забрав у своє Небесне Царство.
Хто народився, той рано чи пізно мусить померти. Найпочеснішою у всі часи та у всіх народів вважається смерть за Вітчизну, під час проходження військової служби. Воїн Володимир Баран без вагань покинув рідну сімю, свої щоденні обов’язки і пішов на фронт захищати Україну. Він навіки залишиться в памяті українців як Воїн з великої літери, як той, хто віддав життя за Батьківщину.
Церемонія прощання з Володимиром Бараном проходила 23 серпня в церкві св. Миколая – головній трускавецькій святині. У надгробних промовах отці Петро Івасівка та Володимир Бондарчук згадали про сьогоднішній День Українського Прапора та про патріотизм, котрий має проявлятися не на словах, а на ділі. Любов до України – це не гасла і не декларації, а щоденна праця, відстоювання свого, рідного (мови, культури, традицій, справедливості, чеснот), готовність піти зі зброєю в руках захищати рідний край від ворога. Саме так вчинив Володимир Баран, якого всі, хто його знав, запам’ятають як дуже порядну людину, майстра на всі руки, скромного і чесного чоловіка, батька, сусіда, трускавчанина, Українця.
Вічна пам`ять Володимиру Барану та всім воїнам, котрі в різні часи віддавали своє життя за незалежність України. Його жертва не є марною – вона наближає нашу спільну Перемогу. Царство йому Небесне…
