Польський журналіст Маріуш Цєшевський (Mariusz Cieszewski) підготував репортаж про те, чим живе Трускавецька громада в умовах повномасштабної війни.
***
«Трускавець – місто з населенням 30 000 мешканців у Львівській області, відомий бальнеологічний курорт у передгір’ї Карпатських гір з характерною дерев’яною архітектурою курортної зони. Я прибуваю сюди разом зі співробітником Фундації «Польський центр міжнародної допомоги» (PCPM), де Фонд реалізує освітні, медичні та гуманітарні проекти, що фінансуються урядом Тайваню. Того ж дня росія бомбардує дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Світ із тривогою спостерігає за рятувальною операцією. Одразу ж виникає занепокоєння і питання щодо безпеки дітей у наступному навчальному році.
На перший погляд, у Трускавці немає жодних ознак війни. Магазини відкриті, громадський транспорт і медичні установи працюють. На місцевому ринку овочі та фрукти заповнюють прилавки, з невеликої пекарні пахне смачним хлібом. Життя триває у звичному ритмі.
Час від часу можна почути звуки тривоги. Тут її не сприймають надто серйозно. Місту пощастило уникнути бомбардувань. Навколо старші люди, жінки та діти. Молодих людей мало, максимум – покалічені солдати з ампутаціями, які не можуть повернутися на фронт. Перед громадськими будівлями на почесних місцях стоять портрети загиблих у боях трускавецьких воїнів.
Мішки з піском захищають входи до укриттів і підвалів. У повітрі стоїть тихий гул електрогенераторів, адже електрика в Трускавці є лише кілька годин на добу. Це війна, яка є і якої немає. Дивний стан хиткої тимчасовості. І так вже третій рік.
У Трускавці ми відвідуємо одинадцятирічну школу, еквівалент польської початкової та середньої школи. Великою проблемою української освіти є те, що вона вже п’ятий рік поспіль перебуває в режимі онлайн: два роки через пандемію Covid 19 і третій рік через війну.
Рішення про форму навчання під час війни – онлайн чи стаціонарну – приймаються в кожному конкретному випадку місцевими органами влади та військовими адміністраціями. Є школи, які працюють стаціонарно, наприклад, у Львівській області, а є такі, що працюють виключно онлайн, у районах, ближчих до лінії фронту. Для того, щоб школа могла працювати стаціонарно, вона повинна мати пристосоване для освітніх функцій приміщення або підвал відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України. Пристосування підвальних приміщень для освітніх цілей є дорогим завданням. Школа де-факто має дві школи – “наземну” та “підземну”. “Підземна” школа має бути обладнана так само, як і “наземна”: лавками, стільцями, дошками та комп’ютерним обладнанням. Крім того, “підземна” школа повинна мати функціонуючу систему вентиляції, запаси їжі, воду та опалення.
Фонд РСРМ допоміг трьом школам у Трускавці придбати необхідне обладнання для “підземного” навчання: розкладні стільці, дивани, телевізори, встановлені в укритті, мультимедійні дошки та проектори, а також комп’ютерну техніку. Останнє придбання Фонду – високочастотний інвертор для запуску генератора в котельні в разі відключення електроенергії, а також дизельний обігрівач для обігріву приміщень, завдяки чому в школі буде тепло.
Укриття розраховане на 750 дітей, а вся школа налічує 620 учнів, сотня з яких – діти-переселенці з Дружківки Донецької області, де через ескалацію бойових дій навчання неможливе. Навчання в умовах ізоляції вимагає особливого підходу до учнів. Велика увага приділяється психоемоційному стану дітей.
– Вчителі читають учням книжки, вчать вірші, разом малюють і співають. Першочерговим пріоритетом є забезпечення безпеки всіх учнів. У самому Трускавці, на щастя, жодного разу не було обстрілів шкіл чи дитячих садків, але в сусідньому Дрогобичі осколки влучили в навчальний заклад. Я хочу подякувати Фонду PCPM за чуйність до наших потреб. Допомога, яку Фонд надав нам, дозволяє проводити стаціонарне навчання під час повітряної тривоги, як за рахунок покращення технічного стану нашого укриття, так і за рахунок придбання необхідних ресурсів», – розповідає Ігор Лецюк, директор трускавецької школи.
Незважаючи на канікули, школа відкрита для учнів. Вони можуть користуватися шкільною інфраструктурою та спортивними майданчиками, а також, за можливості, організовуються заходи, які дозволяють їм проводити вільний час у школі.
Буде важко надолужити втрачені роки. Всі сподіваються, що цей жах незабаром закінчиться», – зазначає у своєму репортажі автор тексту та фото Маріуш Цєшевський.
***
Нагадаємо, що співпраця Трускавця з Польським Центром Міжнародної Допомоги (PCPM – Polskie Centrum Pomocy Międzynarodowej) була започаткована з ініціативи секретаря Трускавецької міської ради Наталії Пономаренко. Як зазначено в репортажі, за останні два роки реалізовано ряд проєктів у гуманітарній, освітній та медичній галузях, за що щира подяка нашим польським друзям з PCPM.
Повністю з репортажем Маріуша Цєшевського можна ознайомитися (на вибір – польською чи англійською мовою) за цим посиланням.
