40 та 36 – стільки років було полеглим воїнам з Трускавця. Іван Яз та Ігор Шквирко загинули на Миколаївщині, обороняючи рідну землю від ворожої навали. Спільний похорон Героїв проходив 20 вересня від церкви святого Миколая.
Жорстока війна збирає свої жнива – гинуть воїни, гинуть цивільні, гинуть діти, руйнується інфраструктура України. Але ворог ніколи не досягне своєї цілі. На заваді йому стоїть весь Український Народ. Героїзм воїнів-захисників України довів, що перемога буде за нами.
Окрім болю, сліз та жалю є ще прагнення помсти. Адже зло мусить бути покаране, і за кожну смерть агресор має відповісти. Не лише на Божому суді, а ще тут, на землі, щоб восторжествували справедливість та правда.
Ціна війни є надто високою. Оплакуючи Івана Яза та Ігора Шквирка, оплакуючи всіх полеглих на фронті чоловіків та жінок, ми розуміємо, що ці втрати є непоправними. Можна відбудувати міста і села, відновити будинки, школи, промислові підприємства, але ніхто не поверне мамі сина, жінці чоловіка, дітям батька. Ніхто не в змозі повернути доброго майстра, зразкового сусіда, Громадянина та Патріота, котрий виконав свій обов’язок та віддав для держави і народу найцінніше, що має людина – життя.
Івана та Ігора знало дуже багато трускавчан, адже тут вони народилися, ходили до школи, працювали, у Трускавці їхня мала батьківщина – частина Великої Української Держави. Прощаючись з новопреставленими Героями, люди не лише згадували їх та оплакували, а й дякували за те, що завдяки їхньому подвигу наші діти ходять до школи, а над нами відносно мирне небо. Вони не побачили нашої Перемоги, але обов’язково побачать її з висоти райських Небес, адже є мучениками за рідний край, невинно убієнними безбожним ворогом.
Трускавець та Україна не забудуть Івана Яза та Ігора Шквирка, як і всіх інших Українських воїнів, котрі полягли на полі бою починаючи з 2014 року. Усім їм вічна шана, вічний спочинок, вічна пам`ять…