Велелюдною громадою провів Трускавець в останню путь воїна Володимира Кріля, котрий загинув 26 квітня під Бахмутом. Бойові побратими-воїни, колеги по роботі, друзі та рідні схилили свої голови та коліна перед труною, де спочивають тлінні останки Героя. І спільно зі священиками підносили молитви до Господа, щоб припинилися нарешті ці страждання нашого народу, бо дуже високу ціну платить Україна за власну свободу – втрачає цвіт нації, платить смертю найкращих, серед яких і загиблий сержант, наш Володя.
Володимир Кріль навчався у Трускавецькій СЗШ №2, Дрогобицькому механічному технікумі, Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу. Довший час працював у Дрогобичі, де з нуля створювалися муніципальна варта, а потім служба паркування. Налагодивши роботу там, повернувся до рідного Трускавця, щоб і тут послужити громаді, де також з нуля налагодив роботу служби паркування, був екологічним інспектором на громадських засадах, дбав про благоустрій, чистоту та лад в рідному місті.
Коли прийшла повістка, Володимир ні на мить не сумнівався йти чи не йти. «Всім треба йти» і «як не ми, то хто?» – ці слова закарбувалися в пам`яті його рідних та друзів. Навіки в пам`яті залишиться і він сам – стрункий підтягнутий чоловік, ідеальний сім’янин, ідеальний працівник, найкращий товариш, чесна та порядна людина, яких мало. У нашій пам`яті його небагатослівність, вміння чітко й лаконічно висловлювати думку, вміння вирішувати проблеми, а ще краще не доводити до їх виникнення. Красивий, з гострим розумом, а водночас скромний і добрий. Боже, таких людей як Володимир так бракує на цьому світі, а Ти його від нас забрав… Чому?!!!
Володимир Кріль попрощався з нами під ясним весняним сонечком, серед квітучих дерев, в день, коли навіть не хочеться й думати про смерть. А вона його забрала в розквіті сил, хоча міг ще так багато зробити для громади, для держави, хоча його ще так потребують і син, і донечка, і дружина, і мама, і брат, і вся родина. Він був незамінним і ніхто направду не зможе його замінити.
Несприйняття трагічної звістки про смерть Володі, а потім відчай і пекучий біль – кожен з нас не міг і досі не може повірити, що Володі Кріля вже немає з нами, що він загинув під ворожим обстрілом в найгарячішій точці України. Залишається лише надія, що зараз він з висоти небес бачить нас, бачить Україну і спільно з небесним воїнством тримає оборону проти диявольського ворога. А ще в нас є віра, що колись всі ми зустрінемося в Небесному Царстві, де немає ні сліз, ні болю, ні печалі, тільки життя безкінечне.
Спи спокійно, наш дорогий друже і брате Володику, наш побратиме і наш Герою! Нехай пухом буде тобі рідна трускавецька земля. Вічна пам’ять…
