Ясний погідний весняний день 13 квітня став сумним та скорботним для Трускавця. Громада прощалася з загиблим воїном Владиславом Задиракою, котрий віддав життя за Україну в нерівній битві під містом Попасною на Луганщині.
Овдовіла молода дружина, осиротіла маленька донечка, у скорботі батьки Героя. Владислав ще встиг в кінці лютого відвезти їх з полум’я війни, з рідного Рубіжного на Луганщині у безпечний Трускавець. Обіцяв повернутися, пригортав рідних і навряд чи хто міг подумати, що невблаганна смерть забере його, що ворожий снаряд обірве життя молодого 24-річного чоловіка.
Хоча у Трускавці у Владислава Задираки не було ні родини, ні друзів, ні знайомих, та попрощатися з захисником-Героєм прийшла вся громада. Він став рідним для кожного трускавчанина, поріднили нас Україна та жорстока війна…
Маленьке подвіря церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці не вмістило тих, хто схилив коліна перед тілом Владислава і віддав йому шану. Чин похорону очолив правлячий архієрей Дрогобицько-Самбірської єпархії Православної Церкви України Владика Яків. У співслужінні з багаточисельним священством було відспівано новітнього Героя України. Під сумну мелодію військового оркестру та жалобний дзвін Трускавець схилив голови та коліна, віддаючи честь Владиславові – воїнові, котрий життя своє поклав на вівтар Вітчизни, котрий виповнив слова Священного Писання: «Бо нема жертви більшої і любові більшої за ту, коли життя своє віддаєщ за ближніх своїх». Нехай трускавецька земля буде тобі пухом, воїне-Герою Владиславе! Вічна тобі память і Царство Небесне!
