Білас Петро Петрович
25.02.1994 – 05.05.2024
Позивний «Спортсмен»
Народився в м.Трускавець
Командир мінометного взводу військової частини А4220, молодший лейтенант, учасник бойових дій.
Загинув 05.05.2024 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Старомайорське, Волноваського району Донецької області, рятуючи життя одного із побратимів.
Життєвий шлях Петра розпочався 25 лютого 1994 року в курортному Трускавці, де минуло його дитинство та юність. Навчаючись у СЗШ №2-гімназії, він уже вирізнявся серед однолітків не лише статурою, а й характером. Вільна боротьба стала для нього не просто захопленням — вона загартувала волю, навчила долати перешкоди й ніколи не здаватися. Петро здобував перемоги на національних і міжнародних змаганнях, виконав норматив кандидата в майстри спорту, подаючи приклад іншим юнакам.
Його шлях продовжився в Івано-Франківському фаховому коледжі фізичного виховання та Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського, де він здобув магістерський ступінь з фізичного виховання. Навіть під час строкової служби Петро не полишав свого покликання — тренував військовослужбовців, готував їх до змагань і радів їхнім перемогам як своїм власним. Повернувшись до рідного Трускавця, він взявся виховувати молоде покоління: працював учителем фізичної культури й захисту Вітчизни, тренував дітей із вільної боротьби, відкриваючи в них не лише спортивний талант, а й силу духу.
Визнаний кращим спортсменом міста, нагороджений міським головою Трускавця та нагрудним знаком «Воїн спортсмен», Петро був відомий своєю скромністю та готовністю прийти на допомогу. Тож не дивно, що коли на українську землю ступив ворог, він не залишився осторонь. Із позивним «Спортсмен» Петро Білас став на захист Батьківщини, виявляючи на полі бою ті самі якості, які вирізняли його в спорті: рішучість, витривалість і прагнення до перемоги.
У пеклі боїв за Бахмут він був справжнім лідером, підтримуючи бойовий дух побратимів. Його мінометна робота була точною й ефективною — десятки українських воїнів завдячують своїм життям саме його вправності. Петро став символом незламності та вірності обов’язку, вибитому на нагрудному знаку «Воїн спортсмен».
Доля розпорядилася так, що 5 травня 2024 року останньою його справою став порятунок побратима. У населеному пункті Старомайорське, Волноваського району Донецької області, рятуючи життя свого товариша, Петро потрапив під ворожий обстріл і загинув. Він віддав життя, щоб врятувати іншого — така самопожертва виходить за межі звичайного героїзму, це прояв найвищої людської чесноти.
У нашій пам’яті Петро Білас залишиться назавжди тридцятирічним — повним сил, енергії та планів на майбутнє. Чудовий сім’янин, люблячий батько чотирирічної доньки та відданий чоловік, турботливий син, найкращий брат, вірний друг — для кожного, хто знав його, він був надійною опорою, джерелом мудрої поради й щирої підтримки.
Тіло Героя досі не повернуто додому, але його душа вже навіки оселилася в серцях рідних, друзів, учнів і всіх, хто мав щастя знати цю світлу людину. Він навчав нас боротися й перемагати, тому ми маємо продовжувати його справу — боротися за Україну, за яку він віддав своє життя.
Назавжди 30. І лише світла пам’ять у наших серцях. Герої не вмирають!
Вічна пам`ять Петру Біласу та всім воїнам-Героям, котрі віддали життя за Україну…
