Іванов Олександр Олександрович
10.09.1979 – 08.01.2025
Народився та проживав в м. Мирноград Донецької області
Кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
Загинув під час виконання бойового завдання на Курщині в селі Кругленьке 8 січня 2025 року.
Народжений 10 вересня 1979 року в Мирнограді Донецької області, Олександр був справжнім сином шахтарського краю. Закінчивши Професійно-технічне училище №105 за спеціальністю «Електрослюсар підземних установок», він, як і багато його земляків, спустився в глибини донецької землі, щоб своєю працею давати тепло і світло людям. Штреки і лави шахт «Центральна», «Стаханова» (шахта «Капітальна»), «Червонолиманська» стали для нього другою домівкою на довгі роки. Цей важкий, але почесний хліб шахтаря він ділив з тисячами інших донеччан, несучи додому не тільки зароблені кошти, але й глибоку втому та чорну від вугільного пилу шкіру, що не відмивалася навіть найкращим милом.
Проте життя Олександра не обмежувалося лише шахтарською лампою. Вдома на нього чекала любляча дружина, підростали діти — донька і син — даруючи батькові щастя і радість, заради яких він готовий був долати будь-які труднощі. А 19 жовтня 2024 року в Дніпрі народився його онук — маленьке диво, що мало стати продовженням роду Іванових та джерелом невимовної радості для дідуся.
Але доля розпорядилась інакше. Війна, яка вже довгі роки шматує українську землю, вирвала Олександра з обіймів родини. У жовтні 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Два місяці бойової підготовки в Новомосковську, а потім — фронт. Колишній шахтар, став кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.
На курській землі, далеко від рідного Донбасу, обірвалося життя Олександра Олександровича Іванова — шахтаря, чоловіка, батька й дідуся, який встиг потримати на руках свого маленького онука лише кілька тижнів. Він героїчно загинув 8 січня 2025 року під час ведення бойових дій поблизу села Кругленьке Курської області. Олександр, який все життя видобував з-під землі енергію для України, віддав свою життєву енергію, захищаючи її від ворога.
І тепер, коли чорний біль втрати огортає серця його рідних, коли дружина не дочекається повернення чоловіка, коли діти назавжди втратили батьківську підтримку, а маленький онук ніколи не пізнає теплоти дідусевих рук, ми схиляємо голови перед мужністю і жертовністю Олександра Іванова.
Він віддав найдорожче — своє життя — заради нас, і ми ніколи цього не забудемо.
Вічна пам`ять Олександру Іванову та всім воїнам-Героям, котрі віддали життя за Україну…
