Крамар Ігор Богданович
30.11.1973 – 15.12.2024
Народився в м. Трускавець
Стрілець-снайпер механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А5001.
Загинув 15 грудня 2024 року, заходячи на позицію, поблизу селища Шевченко Покровського району.
Народився Ігор 30 листопада 1973 року в Трускавці. Тут минуло його дитинство, тут він відкривав для себе світ у стінах Трускавецької школи № 2, а згодом здобував робітничу професію в Бориславському ПТУ №7, ставши кваліфікованим слюсарем.
Життя Ігоря Богдановича було сповнене щоденної праці – він створював затишок у домівках земляків, виготовляючи вікна в ТОВ «Терен». Його вмілі руки дарували світло й тепло, коли він працював електриком у музичній школі та санаторії «Берізка». Він не був героєм заголовків, не прагнув слави – просто щиро і сумлінно робив свою справу, як багато інших українців.
Та коли над Батьківщиною нависла смертельна загроза, коли ворог ступив на нашу священну землю, Ігор, як справжній син своєї країни, не зміг залишатися осторонь. 1 червня 2024 року він склав військову присягу у військовій частині А5001, присягнувши на вірність народу України. Бойовий шлях Ігоря Крамара був коротким, але сповненим гідності та відваги.
Він пройшов спеціалізоване навчання у Франції, служив у легендарній 155 бригаді «Анна Київська». Доля привела його на одну з найгарячіших ділянок фронту – під Покровськ Донецької області. Там він виконував відповідальну місію стрільця-снайпера 3-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу другої механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А5001.
Останній день його життя – 15 грудня 2024 року – став днем його безсмертя. Заходячи на бойову позицію поблизу селища Шевченко Покровського району, Ігор Богданович зустрів свою долю. Він пішов у вічність, як справжній воїн – на передовій, захищаючи кожен клаптик української землі.
Тепер у скорботі схиляє голову не лише його сестра, яка залишилась єдиною з родини, а й увесь Трускавець, уся Україна. Адже кожен, хто віддає життя за Батьківщину, стає сином чи донькою для всього народу.
Ігор Крамар любив свою землю і своїх людей. Любив так сильно, що був готовий віддати за них найдорожче – власне життя. І він це зробив – тихо, без гучних слів, як і жив.
Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом нашого земляка. Ми будемо пам’ятати його усмішку, його працьовиті руки, його відвагу. Ми будемо розповідати про нього наступним поколінням, щоб вони знали, якою ціною здобувається мир і свобода.
Спи спокійно, воїне. Твій подвиг – безсмертний. Твоє ім’я – викарбоване в історії України назавжди.
Вічна пам’ять Герою України Ігорю Богдановичу Крамару! Герої не вмирають – вони стають зірками, що вказують шлях до світлого майбутнього своєму народові.
Вічна пам`ять Ігорю Крамару та всім воїнам-Героям, котрі віддали життя за Україну…
