Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
«Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі»
МІФИ ПРО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО
Міфи – це поширені хибні уявлення, які заважають попередженню і подоланню домашнього насильства.
Міф 1. Домашнє насильство існує лише у «неблагополучних» сім’ях.
Реальність: Домашнє насильство не має ні соціальних, ні національних меж. Воно може трапитися будь з ким. Найчастіше основою домашнього насильства є бажання одного члена сім’ї контролювати іншого.
Міф 2. Чоловіки, які агресивно виявляють ревнощі щодо своїх жінок (обмежують свободу, коло спілкування, встановлюють суворі правила в сім’ї), таким чином демонструють свою любов до них.
Реальність: Ревнощі, в першу чергу, є проявом невпевненості партнера у собі або ж виявом почуття власності («жінка – моя, і я маю право контролювати її»). Дехто може вважати, що сварки, конфлікти та ревнощі бувають у більшості стосунків і є нормою взаємин. Це не так. Варто пам’ятати, що обмеження волі, тотальний контроль, агресія – це прояви насильства.
Міф 3. У шлюбі не буває сексуального насильства.
Реальність: Статеві контакти мають відбуватися за згодою обох партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, один партнер залякує іншого, принижує чи ображає – це сексуальне насильство. Це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми (і не важливо, одружені вони чи ні). Також сексуальне насильство включає втягнення в порно-індустрію, секс-бізнес тощо.
Міф 4. Жінка сама провокує насильство.
Реальність: Багато жінок, які зазнали насильства, вважають себе винними у тому, що сталося. Кривдники також можуть перекладати свою провину на жінку або на обставини, виправдовуючись, мовляв, «вона мене сама спровокувала…». Через такі переконання багато жінок роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може призвести до важких психологічних наслідків. Насильство однієї людини щодо іншої це протиправні дії, яким немає виправдання. Людину, яка вчиняє насильство, не треба жаліти або виправдовувати («він не міг інакше»), адже будь-яку ситуацію можна вирішити без насильства.
Міф 5. Треба почекати, і все зміниться – буде добре, як колись.
Реальність: Багато жінок вірять, що насильство в їхній сім’ї – це прикрий випадок, що чоловік зміниться – просто має пройти час, треба дати йому «ще один шанс». Тим більше, що кривдник може вибачатися, дарувати подарунки та вкотре запевняти у тому, що «це» більше не повториться. Але, на жаль, насильство відбувається знову і знову. Природа насильства циклічна. Це значить, що з часом ситуація лише погіршиться. Отже, без звернення жінки та її партнера за кваліфікованою допомогою розірвати цикл насильства дуже складно.
Міф 6. Дітям потрібен батько, навіть якщо він агресивний. «Залишаюся тільки заради дітей».
Реальність: Діти, які зазнають насильства або бачать насильство в сім’ї, страждають набагато більше за тих, хто зростає з одним із люблячих батьків у гармонійних стосунках та родинному спокої. Діти, які є свідками насильства між батьками чи близькими родичами, навіть якщо фізично уникають його, страждають душевно. Це негативно впливає на їхній емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання. Існує ризик того, що вони повторять приклад батьків у дорослому житті.
Звільнення від міфів – перший крок до покращення стосунків із партнером.
ЯК ДІЗНАТИСЯ, ЧИ ПІДДАЄТЕСЯ ВИ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ?
Спробуйте дати відповіді «так» чи «ні» на декілька запитань, які стосуються Ваших взаємин у сім’ї:
Ваш партнер кепкує або зневажає людей, яких Ви любите?
Чи забороняє Вам партнер спілкуватися із друзями або рідними?
Чи Ви можете сказати, що Вас часто ображає, критикує, принижує Ваш партнер?
Чи мусите Ви отримати дозвіл партнера на вибір свого одягу, рішення, судження?
Чи контролює партнер те, як Ви витрачаєте зароблені Вами кошти?
Чи запевняє Вас партнер у тому, що він мудріший, розумніший, знає краще, ніж Ви, як поводитися у тій чи іншій ситуації?
Чи відчуваєте Ви психологічну залежність від бажань або настроїв Вашого партнера (наприклад, на Вас впливає його поганий настрій, Ви часто підлаштовуєтеся під його бажання)?
Чи було таке, що Ваш партнер завдавав Вам фізичного болю (штовхав, давав ляпаса, бив предметами чи рукою/ногою)?
Чи примушував Вас партнер до небажаного для Вас статевого контакту?
Чи Ваш партнер контролює Вашу домашню працю (прибирання, куховаріння, прання тощо), не беручи у цьому участі та роблячи при цьому неприємні критичні зауваження?
Чи обмежує/забороняє Вам партнер навчатися, працювати, займатися улюбленою справою (хоббі)?
Чи погрожує партнер під час сварок піти від Вас, розлучитися з Вами?
Чи Ваш партнер підвищує голос, демонструє погрозу через вираз обличчя та поставу, щоб налякати Вас або показати, що він втрачає контроль над собою?
Чи демонструє партнер байдужість, нарікає або висміює Вас, коли Ви плачете, хвилюєтеся або просите його підтримки?
Чи було так, що діти або інші родичі втручалися у вашу сварку, побоюючись за її наслідки для Вас?
Якщо на більшість запитань зі списку Ви відповіли «так», існує велика вірогідність того, що Ви страждаєте від домашнього насильства.
Але вихід є з будь-якої ситуації. Важливо вчасно усвідомити проблему, оцінити її можливі наслідки та звернутися за кваліфікованою допомогою!
ЯК ДІЯТИ У СИТУАЦІЇ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА АБО ЙОГО ЗАГРОЗИ?
Продумайте свої дії у випадку домашнього насильства.
Розкажіть про насильство тим, кому Ви довіряєте (друзям, родичам). Знайдіть таке місце, куди Ви змогли б піти у разі небезпеки.
Ваші заходи безпеки можуть бути наступними:
Зробіть та заховайте у надійному місці запасні ключі від дому/квартири або машини так, щоб у разі небезпеки Ви могли швидко вийти та дістатися до безпечного місця.
У надійному та завжди доступному для Вас місці заховайте певну суму грошей, важливі номери телефонів, паспорт, необхідні папери (документи дітей, свідоцтва, що підтверджують право володіння майном, медичні картки тощо), а також необхідний одяг та ліки.
Якщо починається сварка, яка може закінчитися фізичним насильством, спробуйте перейти у приміщення, яке можна легко покинути. Намагайтеся триматися ближче до виходу. Уникайте суперечок у кімнатах, де є гострі та ріжучі предмети.
Домовтеся зі своїми сусідами, щоб вони викликали поліцію, якщо почують шум і крики з Вашого дому/квартири. Коли приїде поліція, спробуйте максимально заспокоїтися та чітко викласти ситуацію, напишіть заяву.
Заздалегідь домовтеся з друзями або родичами про можливість надання Вам тимчасового притулку в разі небезпеки. Важливо, щоб це були ті люди, які зможуть Вас захистити і у яких кривдник одразу не знайде Вас.
Заздалегідь дізнайтеся телефони місцевих служб, які зможуть надати Вам необхідну підтримку (кризовий центр, притулок для жінок, соціальна служба, телефон довіри тощо).
У ситуації домашнього насильства, щоб мінімізувати негативні наслідки:
У жодному разі не з’ясовуйте стосунки з кривдником, який перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.
У жодному випадку не відповідайте агресією на агресію.
Не починайте кричати чи плакати. Говоріть із кривдником чітко. Спробуйте заспокоїтися самі та дайте час заспокоїтися кривднику (вийдіть в іншу кімнату, на вулицю тощо).
Лише тоді, коли Ваш партнер заспокоївся та готовий адекватно спілкуватися, обговоріть ситуацію. У розмові використовуйте «Я-висловлювання» (говоріть про свої почуття та відчуття, не звинувачуйте та не докоряйте, пропонуйте вихід із ситуації: «Я почуваюся збентежено, коли ти поводишся таким чином», «Давай ми спробуємо у таких ситуаціях діяти ось так…»).
Пам’ятаєте, що під загрозою знаходиться Ваше здоров’я та життя. Але є організації та спеціалісти, які готові Вам допомогти!
КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ПО ДОПОМОГУ?
Правоохоронні органи (поліція). Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до відділу та написати заяву. Окрім забезпечення Вашого захисту, правоохоронні органи можуть направити особу, яка вчиняє насильство, на проходження спеціальної програми, що допоможе змінити стосунки у сім’ї на краще.
Медичні установи. Якщо Ви зазнали фізичного чи сексуального насильства, Ви маєте одразу ж звернутися до медичної установи за місцем проживання та зафіксувати фізичні ушкодження. Надалі це допоможе Вам притягнути кривдника до відповідальності, якщо Ви звернетеся до правоохоронних органів.
Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту, Трускавецький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Служба у справах дітей теж можуть прийняти Вашу заяву про вчинення у Вашій сім’ї насильства та залучать відповідні органи та служби, у тому числі, за потреби, правоохоронні органи, для надання допомоги Вашій родині.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. У центрі соціальних служб Ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Вам зможуть допомогти налагодити стосунки з партнером, навчитися спілкуватися без насильства. Якщо через загрозу насильства Вам немає де жити, Вам можуть допомогти вирішити питання з тимчасовим житлом.
Служба у справах дітей. Якщо у Вашій сім’ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або є його свідками. Відповідна служба втрутиться у ситуацію та захистить права дітей.
Кризові центри. У таких центрах кваліфіковані психологи та юристи надають юридичну, психологічну та інші види допомоги як постраждалим від насильства, так і особам, котрі вчинили насильство (наприклад, у таких центрах можна пройти спеціальні корекційні програми, які допомагають контролювати агресивну поведінку; по допомогу можна звернутися як самостійно, так і за направленням поліції).
Громадські та релігійні організації. У кожному регіоні є громадські та релігійні організації, що надають юридичні та психологічні консультації особам, які зазнають домашнього насильства.
У разі отримання вчасної кваліфікованої допомоги, Ви можете змінити стосунки у родині на краще, зробити їх гармонійними, зберегти здоров’я та життя членів Вашої сім’ї.
КУДИ ТЕЛЕФОНУВАТИ?
Ви можете зателефонувати на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації за номером:
0 800 500 335(безкоштовно зі стаціонарного) або
Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги
0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарного)
116 123(з мобільного), безкоштовно, цілодобово, анонімно з телефонів будь-яких операторів.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 658 від 22.08.2018р. «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі», відповідальною особою в м.Трускавець є заступник міського голови
Ткаченко Олександр Олександрович (тел.: (03247) 5-13-61), також ви можете звернутись до:
– головного спеціаліста відділу у справах сім’ї, молоді та спорту – Ю.Кардаш, тел.:
(03247) 5-12-89;
–заступника директора Трускавецького міського центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді – О.Плитин, тел.: (03247) 5-11-25
– спеціаліста служби у справах дітей – О.Пядухової, тел.: (03247) 6-99-85
Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту (за матеріалами видання Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA))