У музеї міста-курорту Трускавець відбулась зустріч – вшанування героїчних Трускавчан Василя Біласа та Дмитра Данилишина.
В залі музею історії міста зібралась велика аудиторія, здебільшого – школярі. В рамках вшанування, присутнім продемонстрували фільм «Незламні», який базується на реальних подіях із життя Біласа та Данилишина й розповіли про подвиг, який вчинили ці відомі історичні постаті. До речі, фільм знімали в місті Городок, де досі знаходиться відділення пошти, на яку нападали трускавчани, у місті, також, встановлено пам’ятну дошку та монумент героям з Трускавця.
Приєднався до вшанування пам’яті про трускавчан Біласа та Данилишина Андрій Кульчинський – міський голова Трускавця. Він нагадав учням про високу ерудованість згадуваних постатей, які попри молодий вік, зробили вибір на користь своєї батьківщини. Які не боялись панівної більшості: поляків та євреїв, що населяли майже всі західні міста, й ставили реальний опір.
“Це історія з сумним завершенням.Ці хлопці вчать нас любити Україну”, – каже Галина Коваль, директор музею та ведуча зустрічі. Як розповіла пані Галина, з Україною на вустах і в серці хлопців стратили. «Слава Україні», – такі були останні слова Василя, а Дмитро лише говорив, як шкодує, що більше нічого не може зробити для своєї України. Саме 23 грудня хлопців з Трускавця присудили до смертної кари через повішення. Страта Василя та Дмитра підняла до опору чимало послідовників, почався масовий вступ в ОУН, які, на той час очолювали визвольну боротьбу проти польської окупаційної влади.
«Тоді, проти юних ОУНівців виступила потужна пропаганда, про те, що хлопці грабували своїх же земляків. І прості люди повірили в перекручені слова, що привело до смерті українців, які боролись за справедливість та все українське. Звідси можемо проводити паралелі в сьогодення і бачити, як ми часто віримо в слова і “страшні” історії і не бачимо реальних вчинків та наслідків», – зауважив Андрій Кульчинський.
Окремої сторінки в історії Біласа та Данилишина заслуговують їхні рідні: матір Василя та сестра Дмитра — Єва Білас. Вона до останнього подиху була з хлопцями й підтримувала їх. А після їхньої смерті вимагала видачі тіл своїх рідних. Власне, цій жінці присвятила кілька пісень вихованка школи мистецтв ім. Р. Савицького Єлизавета Кушнір. На знак шани, учні разом з міським головою віднесли квіти до пам’ятника В.Біласу та Д. Данилишину, що у Трускавці.