«Село моє рідний, мій рідний Орів, для мене ти кращий, ніж Київ чи Львів…». Слова цієї пісні якнайкраще відображають ставлення орівчан до рідного села.
Орів з площею 74 квадратні кілометри є найбільшим територіально селом України після Космача на Івано-Франківщині, а центральна вулиця Шевченка є найдовшою вулицею в світі, адже має протяжність 16 кілометрів. Але не ці показники є головними для Орова, бо найбільше багатство села – люди.
Тож про людей, які творили історію Орова та Зимівок, про природні багатства, про історію краю, про перспективи розвитку говорили 3 жовтня на презентації сіл Орів і Зимівки, яка відбулася в музеї історії міста-курорту. Презентацію модерувала наукова працівниця музею Марія Курищук.
Орів веде свій початок з XVI століття, а Зимівки молодші на два століття. Але важливий не вік, важливі чини. По сьогодні історики і краєзнавці не дійшли спільного знаменника від чого походить назва Орова. Одні кажуть, що від вигуку «О, рів!», інші виводять назву від імені легендарного Гора, від якого постало Горове, котре потім трансформувалося в Орове-Орів, треті кажуть, що Горове-Орове походить від збірної назви гір. Але всі погоджуються щодо того, що в цьому селі живуть дуже працьовиті, наполегливі люди, які можуть довго терпіти, але коли терпець уривається, тоді вони страшні у своїм гніві. Навіть приказка така є, що «в Орові довго терплять, та коротко платять».
Про історію сіл Орів і Зимівки на презентації багато і цікаво розповідала вчителька Наталія Петрів-Бойко. А розповідати було що, адже є чимало легенд та бувальщин, котрі тісно переплелися і творять самобутню історію, якою не кожне село може похвалитися. Це і легенда, яка пов`язує будівництво церкви св. Покрови з перебуванням у селі Олекси Довбуша. Це і багато правдивих історій про відомих вихідців з села (академіків, викладачів, священиків) та відомих гостей. Тут викладав для дітей катехізм майбутній Глава УГКЦ Святослав Шевчук, тут часто гостював Іван Франко, тут на ювілей знаменитого просвітителя Орова о. Єроніма Моравського декан бориславський, легендарний стебницький парох о. Петро Мекелита вітав перемишльського єпископа Йосафата Коциловського, тут була найвідоміша у довоєнній Польщі (ІІ Річ Посполита) школа дельтапланеристів. А ще в Орові жили римо-католицькі монахи-пустельники, і був тут власний святий Іван з Урича, котрий побудував капличку на мості на Ріці.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять нещодавно померлих Богдана Гуцила та В`ячеслава Умнова, завдяки яким постала книга «Воскресла Бренів – пам’ять у світи», та згадали чимало трагічних моментів історії ХХ століття: повне виселення жителів села Зимівки у Сталінську (Донецьку) область, руйнування братської могили на горі Бренів, героїчні чини Романа Різняка-Макомацького та інших хлопців-повстанців.
Історії у викладі Наталії Петрів-Бойко захоплювали дух та наповняли серце гордістю, що є такі села в Україні, котрими можна і треба гордитися. А поміж розповідями лунали запальні мелодії та пісні у виконанні квартету хлопців-музикантів і співочих орівчанок.
В Орові функціонують готельно-відпочинкові комплекси «Карпатські полонини» та «Монастік», готується до відкриття еко-готель «Орів». Тут вирощують найсмачнішу у всьому світі полуницю-трускавку, фасують карпатські чаї. Свого часу чекають законсервовані нафтові та газові родовища та цілющі мінеральні джерела, води з яких додають років життя, лікують зір, дають впевненість у чоловічій силі та наснагу.
Староста сіл Орів і Зимівки Тетяна Сухроменда та міський голова Андрій Кульчинський не лише розповіли про те, що вже зроблено, а й поділилися планами на перспективу. Найбільше і найвище село Трускавецької територіальної громади має всі шанси стати перлиною туризму, відпочинковим раєм, де первозданна краса природи поєднується з найсучаснішими процедурами. Будівництво доріг та реалізація проєкту «Орівська вітрова електростанція», будівництво оглядової вежі на Цюхові та реалізація проєкту «ВелоБескиди» – це лише два з багатьох запланованих кроків до цієї мети. Бо у планах і відновлення школи дельтапланеризму, і виробництво крафтових напоїв на чистій як сльоза воді, і відновлення старої польської дороги та грандіозних фестивалів на зразок тих, які тут були в І половині ХХ століття. Адже тоді до Орова сходилися і з`їжджалися всі села Дрогобиччини на фестини. Бо Орів завжди був частинкою Дрогобиччини, і після невдалих експериментів совєтської доби з 1 січня 2021 року адміністративно повернувся до краю Франка.
В час адміністративно-територіальної реформи противників об`єднання Орова і Трускавця було чимало – і в місті-курорті, і в самому Орові. Звісно, проблеми були, є і будуть, але потрібно дивитися на можливості, які дає об`єднання в такому форматі. А ці можливості явно більші, ніж у всіх інших варіантах, які розглядалися. Тож Орів та Зимівки згідно наведеного вище прислів`я готові до наполегливої праці та довгого шляху, щоб в підсумку життя тут було на високому рівні. І тоді приказка «Орів як Львів» означатиме не лише велику площу-територію, а й рівень життя та туристичний потенціал.
Успіху вам, Орів та Зимівки, у складі Великого Трускавця!
Фоторепортаж з презентації Орова і Зимівок можна переглянути тут.