23 листопада 2016 року в с. Підлисся Золочівського району відбулось свято Української молоді «Срібний камертон о. Маркіяна Шашкевича»
Єдність держави, єдність церкви, єдність нації.
В єдності сила, добробут і перемога!
23 листопада у с. Підлисся, що на Золочівщині відзначено 30-ліття з часу відновлення та відкриття садиби-музею о. Маркіяна Шашкевича. На святкування прибули делегації від Львівського національного університету ім. І. Франка, Громадської ради «Святий Юр», Львівської організації спілки письменників, Комісії у справах мирян Львівської Архиєпархії УГКЦ, Союзу Українок, численна делегація з Бережанщини, студенти та учнівська молодь. Попри не надто сприятливу для такого заходу погоду і певну «традиційність» в організації дійства все ж вийшло воно по-домашньому затишним і мабуть нікого з присутніх не залишило байдужим. Розпочалось святкування спільною молитвою, яку провів ігумен Підгорецького (Плісниського) монастиря ЧСВВ отець Віталій Батіг. У виступах представників делегацій, письменників, науковців і усіх бажаючих зокрема було наголошено на важливості збереження і популяризації меморіальних місць пов’язаних з духовними та національними провідниками українського народу. Бо саме вони є тими вічними джерелами, які живлять цілющими водами національну ідентичність та свідомість українця. І кожен, хто наважиться підняти руку навіть на найменший здавалось «провінційний» музей свідомо чи несвідомо чинить як руйнівник Української Держави. Роль о. Маркіяна для Галичини та України мабуть важко переоцінити. У ті часи коли нація після пів тисячоліття бездержавного існування, внаслідок тотальної полонізації на Заході та русифікації на Сході України практично повністю втратила еліту, освічені шляхетські та боярські роди, опинилась на межі зникнення, саме такі Богом послані провісники як о. Маркіян стали порятунком і прихистком давнього і великого європейського народу. Так, він був не один, чимало священиків Української Церкви тоді задавало собі це запитання: «хто ми, якого роду?» Не так давно на Самбірщині у с. Дроздовичі було посвячено камінь під спорудження пам’ятника ще одному провіснику і національному пробудителю Галичини о. Івану Могильницькому. І власне саме вони, невтомні та всеціло віддані служінню Богові і своєму упослідженому але гордому народові священики та духівники підготували ґрунт для приходу великого пастиря і провідника української нації та великого приятеля усіх уярмлених народів праведного Андрея Шептицького.