Війна в Україні розлучила мільйони сімей. Багато матерів із дітьми виїхали за кордон, тоді як чоловіки, батьки дітей, залишилися вдома. У багатьох родинах батько або мати пішли до лав Збройних сил, і тому діти бачать їх вкрай рідко.

Як допомогти дітям перенести цю розлуку легше та не втратити зв’язок з одним із батьків?

Світ маленьких дітей дуже егоцентричний, дитині здається, що все, що робиться навколо, стосується безпосередньо її. Якщо батька чи матері немає поруч, дитина може подумати, що її спеціально покинули, що для батьків є щось важливіше за неї, що вона зробила щось не так, тато чи мама образилися на неї, і тому вони не поряд.

Тому дитині треба постійно повторювати, що її люблять, що вона нічого поганого не зробила, що тата немає поряд, тому що в країні війна, і мама з нею переїхали в безпеку або що тато чи мама воюють на фронті і захищають нас.

Пояснюючи, що саме відбувається в країні, важливо бути чесним із дитиною та не обіцяти того, що ви не можете виконати, наприклад, що війна закінчиться скоро, тато/мама невдовзі повернеться. При цьому не потрібно давати дитині зайві, важкі деталі і не треба малювати їй найгірші сценарії, щоб підготувати до можливої втрати. З усіма негараздами потрібно справлятися мірою їхнього виникнення.

Варто частіше обіймати дитину та розмовляти з нею про її почуття. Діти, особливо маленькі, можуть не розуміти, що саме з ними відбувається. Важливо, щоб дитина озвучувала свої емоції – це, ніби, «легалізує», дає дитині право відчувати те, що вона відчуває. Якщо дитина каже: «Я сумую за татом», можна відповісти: «Я бачу, що ти сумуєш за татом. Це нормально. Я теж за ним дуже сумую. Він зараз захищає країну/вдома працює на перемогу і радіє, що ми в безпеці».

Дуже важливо будь-яку емоційну напругу перетворити на дію, щоб прибрати відчуття безпорадності, наприклад, запропонувати зробити щось для батька/матері: приготувати їхню улюблену страву, сфотографувати або й записати весь процес на відео і надіслати їм, намалювати картину, зробити якийсь виріб, вивчити віршик, а потім розказати його татові/матері, придумати танець для тата/матері.

За можливості потрібно підтримувати телефонний або відеозв’язок батька/матері з дитиною. Можна робити це щодня або раз на тиждень. Головне не кількість, а якість. Домовтеся про дні та час для такого зв’язку.

Під час спілкування важливо не просто запитувати в дитини «як справи?», «що ти робив/робила?», а   й говорити про конкретні речі та теми, які захоплюють дитину. Тато/мати може читати казки маленьким дітям, розповідати, як пройшов день.

З підлітками тато/мати можуть домовитися, що вони подивляться один і той самий фільм, читатимуть по главі з однієї книжки, а потім обговорюватимуть їх.

Якщо відеодзвінки та дзвінки проводити важко, тато/мати можуть записувати відео, як йдуть вулицею, годують котика чи собаку. Це дозволяє дитині зосередитися на тому, що один із батьків робить зараз, а не на тому, що він/вона зараз далеко.

Тато/мати може попросити дитину робити щось замість них, поки вони не повернуться: допомагати нести продукти, поливати квіти, мити посуд. Дитина відчує, що вона робить щось корисне і почуватиметься спокійніше. Для підлітків теж дуже важливо відчувати свою значущість для інших, щоб підвищити впевненість у собі. Разом із татом/мамою вони можуть проговорити, як підліток може допомогти наблизити перемогу: плести маскувальні сітки, волонтерити, взяти опікуватися твариною, яка залишилася без господарів.

Можна дати дитині сімейні фотографії, фото тата/мами та разом розглядати їх та згадувати якісь смішні та приємні сімейні історії. Підлітки можуть носити татову/материну футболку чи джемпер, який буде нагадувати їм про них.

Дуже важливо не втрачати надії, мріяти та планувати, що ви робитимете разом із батьком/матір’ю, коли знову зустрінетеся.

Матеріал підготовлено в межах впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? за ініціативою Олени Зеленської.

Перейти до вмісту