14.05.1997 р. – 03.04.2022 р.
Народився в м. Рубіжне Луганської області
Солдат-гранатометник мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ім. Короля Данила в/ч А0998.
Загинув на рідній Луганщині внаслідок артилерійського обстрілу.
Задирака Владислав народився 14 травня 1997 року в місті Рубіжне Луганської області. Навчався в Рубіжанській обласній загальноосвітній санаторній школі-інтернаті. З дитинства мав потяг до творчості, любив музику, захоплювався різьбленням по дереву, створював свої власні шедеври. «Владик такий був… запальний, впертий, але відхідливий, не тримав образ. Дуже добрий був, веселий, душевний. На допомогу приходив сам, за покликом серця, допомагав навіть незнайомим людям, його не потрібно було просити. А ще любив котів, в нього завжди коти були», – так згадує про характер та вдачу сина його мама Вікторія.
Влад болісно сприйняв події 2014 року. Він, ще зовсім юний, рвався захищати Україну від російських терористів, їхав в «Айдар», батьки його вже в потягу переконали, що спочатку потрібно здобути певну освіту, набути досвіду. Тому, після закінчення школи, хлопець почав навчатися автослюсарній справі спочатку в Рубіжанському ліцеї, а далі вступив на автомеханіка до Рубіжанського політехнічного коледжу ім. О.Є. Порай-Кошиця. Але весь цей час він не полишав думки про служіння Батьківщині, тому, перевівшись на індивідуальну форму навчання, на початку 2017 року заключив військовий контракт, служив у Сєвєродонецькому військкоматі. Кожного разу, коли формувалися групи добровольців до зони АТО, Владислав Задирака звертався з проханням направити його в зону бойових дій, але його безпосередні командири, зважаючи на молодий вік, відтерміновували це рішення, але наполегливий юнак написав рапорт до Луганського обласного комісаріату і добився свого – був направлений на передову. Так він опинився в «Айдарі», куди й хотів потрапити з початку війни. Рік перебував на Донецькому напрямку, воював у Мар’їнці.
А вдома його чекало велике кохання і у 2017 році молодий військовий одружився зі своєю обраницею. Через півроку, на початку 2018, Владислав повернувся з військової служби до цивільного життя. У подружжя народилася донечка, було багато роботи, багато планів, багато щастя… Але, за словами його мами, попри налагоджений добробут і майбутні перспективи, Владислав постійно подумки повертався до АТО, його мучило передчуття війни.
24.02.2022 Владислав вивіз своїх близьких до Трускавця, розуміючи всю небезпеку становища. Мама Владислава також згадувала, що з першого дня повномасштабного вторгнення він рвався на фронт, до своїх побратимів: «Мій син найщиріший найдобріший. 24-річний хлопчик, люблячий син, чоловік та батько, сміливий, веселий та світлий юнак, жартівник, відданий друг. Коли почалася війна, сказав: «В окопах мої пацани (побратими), я не буду відсиджуватися вдома!». Вже зранку 1 березня Влад звернувся в Дрогобицький військкомат, пройшов підготовку на Яворівському полігоні, а 10 березня вже відправився на фронт, в район Попасної гранатометником мотопіхотного батальйону 24-ї окремій механізованій бригаді імені короля Данила Збройних сил України. На фронт Владислав поїхав на власному автомобілі, який, до речі, хлопці прозвали «Святоша», тому що ця машина пережила два обстріли.
З квітня 2022 року Владислав Задирака загинув на рідній Луганщині у ранковому важкому бою внаслідок ворожої атаки та масового артилерійського обстрілу.
Прощання із загиблим Героєм відбувся 13 квітня 2022 року в церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці (ПЦУ) в Трускавці. Протягом всього скорботного останнього шляху нашого Героя люди стояли на колінах. «Сьогодні, коли окупант прийшов на нашу землю, багато відданих синів та дочок України стали на її захист. Ціна дуже висока. Ми розуміємо, що державу ми відновимо, але ми не воскресимо наших воїнів. Проте у віках ми пам’ятатимемо, завдяки кому ми можемо жити у своїй квітучій Україні», – сказав архієпископ Дрогобицький і Самбірський УПЦ Яків під час прощальної проповіді. Поховали Владислава на кладовищі міста Трускавця Львівської області.
14 травня 2022 року в день, коли Владиславу мало виповнитися 25 років, вийшов Указ Президента України № 334/2022 про його нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Любимого сина і брата втратили рідні, без коханого чоловіка і турботливого татуся залишилися дружина і маленька донечка.
Вічна пам`ять Владиславу Задираці та всім воїнам-Героям, котрі віддали життя за Україну…