Сьогодні Трускавець зустрів свого сина, свою гордість, молодого, талановитого і перспективного тележурналіста, воїна-Героя Петра Цурукіна, котрий загинув у червні 2023 року у важких боях на Запорізькому напрямку.
Дев`ять місяців знадобилося для того, щоб тіло Героя повернулося до рідного Трускавця, щоб від завтра навіки спочити тут на трускавецькому цвинтарі. Це був надзвичайно складний, важкий та нестерпно довгий час очікування та надії для мами Петра, сестрички, друзів, колег, знайомих. Але невблаганна доля поставила крапку у короткому, але такому насиченому та різнобарвному житті Петра Цурукіна.
Петро Миколайович Цурукін народився 29 червня 1990 року у Трускавці. Тут зростав, тут навчався, тут проявив свої таланти, які згодом з Божою допомогою плекав та розвивав. Після закінчення СЗШ №3 м. Трускавця пішов шукати щастя-долі у світ широкий. Закінчив Національний Авіаційний Університет в Києві та Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича, здобув фах «Журналістика» та «Менеджмент організацій».
Господь відміряв йому неповних 33 роки, так що загинув наш Петрусь, як його сердечно називали у Трускавці родина та близькі друзі, у віці Ісуса Христа. З них десять років працював журналістом у Києві – з 2012 по 2022. Оскільки був всесторонньо обдарованим, то досягав вершин на різних посадах – сценариста, режисера, ведучого, редактора,а зрештою і шеф-редактора всеукраїнського телеканалу СТБ. А ще ж були особисті творчі досягнення в Інтернеті, на Ю-Тюбі, в соцмережах. Створив ряд розважальних і соціальних проектів, залишив по собі глибокий слід в українській тележурналістиці.
Ще древні латиняни казали, що коли гримлять гармати, то музи мовчать. На війні не до віршів, а тим більше не до розваг чи посиденьок. Восени 2022 року Петро поміняв мікрофон на автомат, телевізійну тусовку на суворі армійські будні. Але надіявся, що після закінчення війни та нашої Перемоги повернеться до тележурналістики і телебачення загалом. Навіть псевдо взяв собі «СТБ» – саме так його називали побратими. Та не судилося. Ворожа куля обірвала молоде, сповнене сил, енергії та надій життя Петра, і його голос навіки замовк. Вже не скаже він в ефірі жодного нового слова, вже не посміхнеться такою життєстверджуючою посмішкою, вже не реалізує своїх планів, яких у нього було ой як багато.
Ніхто не хоче вірити, що нашого Петра Цурукіна вже немає з нами. Ніхто не хоче змиритися з цією втратою, з тим, що гинуть такі хлопці, такий яскравий цвіт нашої нації. Жодні репарації в майбутньому не в змозі відшкодувати Україні ті втрати, яких завдав і продовжує задавати осатанілий виродок у кремлі та вся його свита. Тому при труні Петра, як і на могилах тисяч молодих воїнів та невинно закатованих цивільних жертв війни і зринають слова та фрази «Помста», «Надія на кару Божу для московії», «Не пробачимо».
У час ранньої весни, коли природа пробуджується зі сну, коли розцвітають перші квіти і починає пробувати свої сили теплий вітерець, на Перехресті Героїв, а згодом у каплиці церкви святого Миколая ми зустріли і одночасно навіки прощали нашого Петруся, нашого славного воїна-Героя Петра Цурукіна, котрий жив для інших, світив для інших і віддав себе для інших, згоряючи полум’ям праведності у цій війні.
Вічна йому пам`ять!
Ще сьогодні в 19.30 – парастас. Похорон – завтра, 23 березня, в 12.00 в церкві святого Миколая. Прийдімо і пом`янімо його безсмертну душу…