Невимовна туга та біль від втрати найріднішої людини. Сьогодні родина та громада зустріли загиблого воїна-трускавчанина, 44-річного Руслана Стадника. Зустріли чоловіка, батька, сусіда, дуже хорошу та порядну людину, котрої так всім бракуватиме.
Небо теж висловлювало свою скорботу дрібним дощем та поривчастим вітром, немов кидаючи у обличчя всім німі запитання: «За що його вбили? Коли прийде помста для вбивць? Чому Україна так терпить і щодня оплакує своїх Героїв, цвіт нації, найкращих із народу?».
Руслан Володимирович Стадник востаннє повернувся до рідного Трускавця, щоб знайти тут вічний спочинок, щоб виконалися всі усталені законом, суспільством та Церквою приписи. Смерть настигла його на далекій Харківщині, поблизу села Табаївка, де він спільно з побратимами стримував ворожу навалу новітньої московської орди, де наші доблесні воїни тримають небо над Україною, і де насправді пекло, вогонь, нестерпні умови, в яких все ж стримується нечувана за своїми масштабами атака московитів. 26 січня ворожа куля обірвала його життя.
Спочатку тіло загиблого Героя зустріли на знаковому для Дрогобиччини місці – Перехресті Героїв. Після панахиди, котру відслужило декілька священиків, заспівали «Ще не вмерла Україна!». А далі під звуки жалобного «Плине кача по Тисині» жалобний кортеж рушив до рідного Трускавця, до каплиці греко-католицької церкви святого Миколая, де кожен може попрощатися з Русланом. Вздовж вулиці Мазепи та інших по маршруті траурної процесії люди стояли на колінах, віддаючи честь Героєві Русланові Стаднику.
Біля каплички тіло воїна зустріли священики на чолі з отцем-деканом Петром Івасівкою та громадськість міста. Було відправлено панахиду.
Ще сьогодні в 18.30 там відслужать парастас, а завтра, 4 лютого, після Святої Літургії розпочнеться похорон (поч. в 13.30).
Дорога трускавецька громадо! Знайдімо час для полеглого воїна Руслана Стадника, прийдімо попрощатися з ним, вклонитися його праху, його подвигу, підтримаймо занурену в скорботі родину. Прийдімо на парастас, на похорон, щоб цим засвідчити нашу єдність, нашу повагу до воїна, нашу пам’ять, котра має бути вічною. Адже фраза «Герої не вмирають!» якраз і означає, що, вмерши тілом, поклавши життя на вівтар Батьківщини, вони навіки живуть в Пантеоні Героїв, у промінні Божої слави як новомученики, як ті, кому завдячуємо тим, що маємо Україну.
Вічна слава і вічна пам`ять тобі, воїне, друже, сусіде і зразковий громадянине Руслане! Нехай Господь дарує тобі Царство Небесне, щоб ти з висоти небес бачив сильну та процвітаючу Україну, а також побачив помсту над твоїми вбивцями і ворогами роду людського…