Невимовний сум та жаль огортає нині серце кожного жителя Модрич. В останній день літа всім селом зустрічали Модричі тіло новопреставленого воїна Івана Бутима, котрий поліг за волю та незалежність України під Бахмутом. Всім селом прощалися з ним – спочатку в батьківській оселі, а потім в церкві. Та всім селом провели Івана на місце вічного спочинку.

Іван Бутим навіки запам’ятається модричанам – друзям, сусідам, родичам, всім односельцям – як хлопець дуже порядний, чесний, скромний, працьовитий, господарський. 23 квітня Іван зустрів свої 34 роки, і не знав він тоді, що це буде його останній день народження. На той момент він вже був призваний до війська – повістку отримав на роботі (працював на заводі «Леоні»). Служив гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйон військової частини А0284. Ворожа куля обірвала молоде Іванове життя біля с. Іванівське Бахмутського району Донецької області якраз на День Незалежності України.

Підтримати маму, тата, брата і всю Іванову родину прийшли бойові побратими, представники влади, односельчани. Катафалк з тілом загиблого Героя на колінах зустрічали від в`їзду в Модричі та Трускавецьку територіальну громаду аж до батьківської хати. У рідних стінах парастас за новопреставленим Героєм відслужили п’ятеро священиків, після чого на руках тіло понесли до церкви святого великомученика Димитрія, де звершено панахиду, чин останнього цілування та останнього прощання з Іваном.

Іван не народився патріотом – патріотом та доброю людиною його виховали батьки Іван та Стефанія. Вони виростили прекрасну людину, бо Іван багато в чому був взірцем для інших. Багато чого він ще не встиг – не встиг одружитися, не встиг народити дітей, не встиг завершити задумані справи, – але встиг найголовніше: не словом, а ділом довести свою любов до рідної землі, до рідних Модрич, до рідної України, – наголосив у прощальному слові настоятель модрицької парафії о. Тарас, військовий капелан.

Отець Тарас закликав свято берегти пам’ять про Івана Бутима та бути гідними Українцями, нетерпимими до зла, до корупції, до всього, що нищить нашу державу зсередини.

А батько Івана, плачучи над домовиною сина, поклявся, що ніколи не пробачить вбивць та відімстить за його смерть.

Важко миритися з кожною смертю, та нестерпно важко і боляче миритися зі смертю молодого перспективного юнака, перед яким було відкрите майбутнє, котрий леліяв плани і міг ще так багато зробити, каже отець Тарас. Але, видно, на те була воля Божа, щоб смерть Івана стала тим зерном, котре тільки тоді дає нові плоди, коли відімре в глибині землі. Його жертва не є марною, бо наближає Перемогу України і дає надію на завершення цієї війни, котра зібрала і продовжує збирати такі криваві жнива на нашій землі.

Нехай рідна модрицька земля буде тобі пухом, воїне Іване! Спочивай з миром у Господі, наш молодий Герою, воїне, котрий віддав за Україну найцінніше – життя. Вічна тобі пам’ять і Царство Небесне…

Фоторепортаж можна переглянути тут.

Перейти до вмісту