“Життя мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”. (І. Я. Франко)

Протягом всього свого життя Франко пережив три кохання та найбільш трепетною була любов до дітей. Де б Іван Якович не перебував – у Львові чи Криворівні (село Верховинського району Івано-Франківської області), постійними гостями та слухачами його були діти. Для них і про них писав Каменяр все своє життя. Дитячий сміх та деколи пустощі не стомлювали Франка, а давали творчу поживу. 
Минуло багато часу, але діти і зараз приходять у гості до Франка, але вже у музей-садибу, що в м. Львів.
02 вересня 2016 року поринули у франкіану і маленькі мешканці Трускавця. Будинок Франків навстіж відкрив двері перед допитливими очима дітей. В цьому домі поет прожив 14 останніх своїх роки, в ньому відійшов у вічність. Особисті речі, якими користувався Іван Якович, кабінет з великою бібліотекою, яка мітить книги на багатьох мовах, які перечитував Франко та багато цікавого показала та розповіла екскурсовод музею. 
«Каменяр» – таку назву має надгробний пам’ятник поета на Личаківському кладовищі. Лаконічною та цікавою була розповідь екскурсовода, яка розповіла про історію створення цього скульптурного шедевру і не тільки. Соломія Крушельницька, Володимир Вербицький, Володимир Івасюк, Маркіян Шашкевич, Ігор Білозір, Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін) – це мізерна частиночка знаменитих «мешканців» Личаківського некрополя, а пам’ятники на їхніх могилах вражають тонкістю виконання та глибиною змісту. Тиша, спокій та роздуми про короткий життєвий шлях.
Та мертвим спокій, а живим – радість життя. І наша чудова група рушила до Шевченківського гаю. Містика «Вія», козацька слобода, маленькі, але чепурні хатинки, кожна зі своїм перелазом, старовинна будівля школи поглинули нас. Нерукотворна краса природи в поєднанні з рукотворними шедеврами старовинної архітектури милували око та давали душевний спокій, а дітям ще і нові враження та знання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *