Роман Різняк «Макомацький» народився 12 березня 1921 р. у багатодітній сім’ї (одинадцять дітей, вижило сім). Згідно даних ГДА СБУ, батьки Романа Різняка в 1940 р. були виселені до віддалених районів СРСР. І він в 1941 – 1943 рр. служив у поліції м. Трускавця Львівської області, потім свою діяльність здійснював на теренах сучасної Польщі. Пізніше відомий як керівник боївки СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН (1945). Відтак референт СБ Дрогобицького міського проводу ОУН. Ще пізніше референт СБ Дрогобицького районного проводу ОУН (1948).
Окремо варто сказати, що у документах репресивно-каральних органів Роман Різняк-“Макомацький” навіть називається референтом СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН. Наприклад, у “Повідомленні про ліквідацію референта СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН “Макомацького” і його боївки”, чекісти, опираючись на свідчення захопленого 17 липня 1948 р. кур’єра Дрогобицького надрайонного проводу ОУН “Крукняка”, називають Романа Різняка-“Макомацького” референтом СБ Дрогобицького надрайонного проводу ОУН. Однак таке твердження не відповідає дійсності, оскільки у “Витязі із зошита референта СБ Крайового проводу ОУН “Захід-Карпати” “Йордана” серед загиблих у 1948 р. називається “Макомацький” як референт СБ Дрогобицького районного проводу ОУН. Звісно, документи підпілля є достовірніші, ніж свідчення, на які опиралися емгебісти. А упорядник 36 томі “Літопис УПА” М. Горбаль взагалі називає Романа Різняка, який загинув 18 липня 1948 р., провідником Дрогобицького надрайонного проводу ОУН.
Роман Різняк розгорнув на території Дрогобиччини широку діяльність. Існує навіть інформація, що ця діяльність була відзначена у підпіллі трьома Срібними хрестами бойової заслуги. Про три Срібні хрести чекісти писали декілька разів у звітах, проте вони повністю не розбиралися у нагородах, які існували у підпіллі. Тому, на нашу думку, його справді тричі нагороджували, але срібними зірками за поранення. Окрім цього Роман Різняк-«Макомацький» і два члени його боївки – Муйла Мирон-«Лилик», Дранівський Ярослав-«Ярко» наказом ГВШ/ГК ч. 2/50 від 30.07.1950 р. були нагороджені одними із найвищих відзнак підпілля – Золотими хрестами бойової заслуги 1-го класу. Підтвердження інформації про те, що «Макомацький» був поранений, отримуємо із протоколу допиту Магура Євгена Степановича, у якому він давав такий опис зовнішньості «Макомацького»: «… Низького зросту, на обличчі чорне волосся, брови великі, чорні зрощисі, ніс великий, поранений в ногу-пяту, трохи нахрамує, одітий у військову форму, в погонах в чині капітана, погони щоденні, носить невеликі вуса». Треба зазначити, що “Макомацький” користувався великою популярністю і підтримкою серед населення.
Боївка “Макомацького” відзначалася серйозною діяльністю. Її керівник був діяльним есбістом у боротьбі проти агентури, організатором дієвої розвідувальної і контррозвідувальної системи, ефективним провідником. А в період з січня 1946 р. по липень 1948 р. боївка на чолі з “Макомацьким” здійснила 23 акції, під час яких було вбито 66 ворогів, з них совєтського партійного активу – 27, військовослужбовців МВС–МДБ – 14, запроданців-колаборантів – 25, окрім цього здійснено 7 диверсійних актів. Так, 1 липня 1946 р. в смт. Стебник Дрогобицького району Львівської області боївка на чолі з “Макомацьким” вбила три сім’ї партійно-радянського керівництва. 11 жовтня 1946 р. група Романа Різняка вбила двох бійців винищувального батальйону Бориславського МДБ, а в смт. Східниця Бориславської міської ради Львівської області – Журавчика Михайла Івановича і Сенишина Павла Дмитровича.
Ще активніше боївка діяла у 1947 р. Так, 14 квітня 1947 р. в м. Бориславі вбили двох колишніх солдат Червоної армії – Івасечка Михайла Михайловича і Межельського Михайла Миколайовича. 12 травня 1947 р. у Мражниці, тепер частина м. Борислава Львівської області вбили двох бійців винищувального батальйону Брюзчик Сергія Васильовича і Жупицу Петра Ілларіоновича. У ніч з 12 на 13 червня 1947 р. підпільники “Макомацького” в с. Східниця вбили міліціонера Бориславського МВС Журавчика Мирослава Дмитровича, Коцко Анну Михайлівну і водія 5-го нафтопромислу Мазуренка Сергія та спалили лісопильний цех Бориславського тарного заводу. 3 серпня 1947 р. у м. Трускавці бійцями Романа Різняка із засідки було вбито трьох військовослужбовців 91 сп ВВ МДБ: командира господарчої роти капітана Князькова, старшого сержанта Кириченка, солдата Садикова і тяжко поранено старшого лейтенанта Никифорова.
Наприкінці вересня 1947 р. у с. Тустановичі, тепер частина м. Борислава Львівської області, вбили уповноваженого дільничного міліції Бориславського МВ МВС Сидоренка. 21 вересня 1947 р. в смт. Стебник Дрогобицького району Львівської області вбили голову Дрогобицького райвиконкому Кулика П.І., голову Стебницької с/р Кисиличника, директора школи Шумилова і двох військовослужбовців ВВ МГБ.
Боївка Романа Різняка 22 лютого 1948 р. в с. Солець вбила 4 військовослужбовців 97 танкового полку, а 26 лютого в тому ж селі здійснила атентат на старшого сержанта Дневалька І.Л., сержанта Гончарук С.А. і рядового Марченка і Зубкова. Через місяць – 26 березня в тому ж селі вбили голову земельної комісії Підгайного І.П.