Ще в далекому 2021 році перша леді України Олена Зеленська презентувала електронний посібник «Довідник безбар’єрності». У ньому зафіксовані нові норми безбар’єрної мови та визначені аспекти коректного спілкування.
Від цього часу пройшло п’ять років, а тема безбар`єрності продовжує бути й надалі актуальною. То що ж таке безбар`єрність і як українські реалії достосувати до світових цивілізаційних стандартів? Розбираємося разом.
Безбар’єрність – це забезпечення рівних прав та можливостей для всіх людей, зокрема й тих, хто відчуває на собі тиск та обмеження, стигматизацію, дискримінацію тощо.
В Україні діє Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору. Її мета – створення інклюзивного простору для усіх суспільних груп.
Існують напрацювання за шістьма напрямками: фізична, інформаційна, суспільна, економічна, цифрова та освітня безбар’єрність. Заходи, які передбачені в межах цієї стратегії, покликані змінити будівельні норми (йдеться про встановлення пандусів, ліфтів для маломобільних людей), покращення доступності публічних послуг, розширення можливостей працевлаштування, впровадження інклюзивної освіти тощо.
Безбар’єрність є основою правової держави, верховенства права та сталого розвитку міст і селищ.
Бар’єрне середовище створює такі умови життя, в яких жодна людина незалежно від своєї статі, віку, фізичних можливостей чи стану здоров’я – не виявляється позбавленою багатьох можливостей для життя, для розвитку, освіти, роботи. Для того, щоб суспільство і люди могли жити якісним життям в містах і селищах по всій Україні, необхідно створити єдину ідеологію, яка б об’єднала всі ці зусилля в один великий порив, в одне велике національне зусилля з подолання бар’єрів.
Стратегія безбар’єрності має всі шанси стати таким маяком для цих процесів. І важливо, що до цього процесу залучені професіонали, експерти з різних середовищ, як з середовища державного управління, так і з середовища громадських організацій та експертних груп.
Безбар’єрна мова – це мова, в якій відсутні слова та фрази, що демонструють упереджене, стереотипне або дискримінаційне ставлення до певних людей чи груп. Тобто, мова, яка транслює шанобливе ставлення абсолютно до всіх людей.
Лексика, яку використовують засоби масової інформації та інфлюенсери ,має неабиякий вплив на формування суспільної думки. Ба більше, медіа часто створюють позитивні та негативні стереотипи (присвоєння специфічних рис людям чи групам людей), штампи, які потім активно використовують у повсякденні.
Варто пам’ятати про те, що стереотипи зрештою можуть перетворюватися на упередження та дискримінацію. Ось тому використання неупереджених, нейтральних та коректних термінів є надзвичайно важливим.
У «Довіднику безбар`єрності» можна ознайомитися з коректною лексикою на різну тематику: Інвалідність, Різні соціальні групи, Раса, етнічна чи національна належність, Захворювання, порушення, синдроми та розлади.
Світові практики у сприянні безбар’єрному середовищу та соціальній інклюзії вже давно показують позитивні результати. Найбільш комплексно до розв’язання цих проблем сьогодні підходять Скандинавські країни та Федеративна Республіка Німеччина.
У Німеччині активно реалізуються практики інклюзивного доступу до працевлаштування. Це відбувається за допомогою підвищення кваліфікації та загальної обізнаності, а також проводяться заходи, які сприяють взаємодії працедавців та працівників. Головною метою такої співпраці є надання можливості працевлаштування людям з інвалідністю, батькам із дітьми до 6 років, молоді, людям похилого віку тощо.
Показовим є те, що Національний план дій 2.0 щодо імплементації Конвенції ООН щодо прав осіб з інвалідністю (Nationaler Aktionsplan 2.0 der Bundesregierung zur UN-Behindertenrechtskonvention) охоплює безліч аспектів, серед яких робота та працевлаштування, освіта, реабілітація, охорона здоров’я, сім’я, діти та молодь, культура, спорт та дозвілля, будівництво та побут, захист прав жінок тощо. Тобто, безбар’єрність та інклюзивність стає невід’ємною частиною усіх сфер життя людини.
У Швеції існують спеціальні заходи з державної підтримки зайнятості осіб з інвалідністю та роботодавців, які їх працевлаштовують. Там Служба громадської зайнятості Швеції може надати допомогу з поданням заяви на роботу, а люди з інвалідністю можуть отримати особисту підтримку під час праці – помічника або представника. Крім того, працівники з порушеннями зору чи мовлення також можуть розраховувати на отримання спеціальної літератури чи перекладача, а роботодавець може отримати фінансову компенсацію за надання особливих умов працівникам з інвалідністю. Схожа підтримка також існує і в Данії.
У Канаді ухвалено окремий Закон про рівність у працевлаштуванні (Employment Equity Act), який передбачає впровадження політики рівності та усунення бар’єрів у сфері зайнятості. Також у Канаді створено Спільну робочу групу з питань різноманіття та інклюзії у публічній службі (Joint Union / Management Task Force on Diversity and Inclusion in the Public Service), яка займається розробкою термінології інклюзивності, а також готує загальні огляди ситуації з інклюзивністю та різноманіттям, пропонує шляхи вирішення цих питань.
У Польщі існує спеціальний внесок у Фонд реабілітації осіб з інвалідністю, який має сплатити кожен працедавець. Ці кошти використовують для обладнання робочих місць людей з інвалідністю. Також держава надає певні пільги підприємствам, які приймають на роботу людей з інвалідністю.
Проте безбар’єрне середовище – це не тільки про роботу. Сьогодні у світі активно розвивається інклюзивне навчання. Так, Італія стала однією з перших країн, де разом із вчителями у класах працюють фізіотерапевти, логопеди та асистенти. А самі школи обладнано ліфтами, пандусами, потрібними для безбар’єрного пересування.
Тож, як показує закордонний досвід, інклюзивні умови навчання та праці, позитивне стимулювання та заохочення працедавців мають позитивний вплив на ринок праці. Така практика є позитивною: усі охочі мають доступ та можливість праці, а підприємства й організації отримують фахових та кваліфікованих спеціалістів, а також підтримку держави.
Україна, незважаючи на складний воєнний час, прямує до європейської спільноти вільних держав та підтягує свої вимоги щодо безбар`єрності, усуваючи будь-які лазівки до порушення прав різних суспільних груп. Орієнтуючись на передовий світовий досвід, йдемо до того, щоб бар`єрів було щораз менше, а Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору була реалізована у кожному місті, у кожному селі, у кожній українській громаді.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Зображення ілюстративне, згенероване ШІ.
