(19.06.1995-02.06.2026)
Позивний «Пірат»
Народився в смт. Яблунець Житомирської області. Там минуло його дитинство. Після закінчення школи поступив в Національний університет біоресурсів України.
В 2014 році Ігор брав активну участь в Революції Гідності і відтоді вже не міг стояти осторонь подій, які відбувалися в Україні. Перевівшись на заочну форму навчання, Ігор пішов шукати бойові підрозділи, щоб поїхати на схід України і стояти за цілісність своєї держави. Так в 2015 році в 19 років Ігор потрапив у добровольчий батальйон «Січ», який на той час базувався на Донеччині.
Ігор брав участь в обороні Авдіївки і населеного пункту Піски. Саме в Пісках в квітні 2015 Ігор отримав кульове поранення лівого плеча. Куля пройшла трішки вище серця. Лікувався в обласній Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Після нетривалого лікування Ігор знову повертається на фронт. В жовтні 2015 року одружився на дівчині з Львівщини, яка була його медсестрою в лікарні Мечникова. В квітні 2016 року в нього народився син Марко. Але Ігор все одно не полишав служби. Тільки в 2018р. Ігор вирішив звільнитися зі служби і в 2019 році разом з дружиною і сином Марком переїхали в м. Трускавець, адже вважали саме це місто комфортним для свого життя.
Ігор працював за кордоном, і коли в 2022році почалася повномасштабна війна, Ігор не роздумуючи повернувся зі своїм побратимом в Україну. Разом в лютому 2022 року долучилися до 80-ї десантно-штурмової бригади, яка на той час брала участь в обороні і звільненні населених пунктів в Миколаївській і Херсонських областях. 5 квітня 2022 року під час штурму населеного пункту Нововознесенськ Ігор отримав важке поранення правої ноги і лівого передпліччя. Завдяки мужності своїх побратимів, Ігоря і ще декількох поранених хлопців вдалося евакуювати з під обстрілів ворожої артилерії.
Операції, лікування, реабілітації, відновлення і Ігор вирішує перевестися в інший підрозділ. Так у вересні 2023 року Ігор долучається до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Тримали оборону в Серебрянському лісі Донецької області. В 2024 році знову поранення, знову реабілітація, знову повернення на фронт. В 2025 в нього народжується донечка Марія. В той же час Ігор впевнившись в своїх силах пробує пройти в найелітніший підрозділ України: Служби безпеки України «Альфа». Після важких тренувань і тривалих перевірок мрія Ігоря збулася. В лютому 2026 року він боєць підрозділу «Альфа».
Ігор досягнув того, до чого прагнув все своє свідоме життя. Він ніколи не шукав легких шляхів. Завжди хотів бути там, де найбільше міг бути корисним. Але в червні 2026 року його життя обірвалося від ракетного обстрілу в м. Київ.
Побратими «Пірата» згадують про нього як про мужнього воїна, який ніколи не боявся йти в бій, як про людину, яка надихала інших і була прикладом для багатьох.
Не зважаючи на поранення, Ігор завжди повертався до побратимів, постійно вдосконалювався, постійно працював над собою.
Ігор хотів жити у вільній Україні. Разом зі своєю дружиною, сином Марком і донечкою Марією.
Також в нього залишилася мама і батько, які проживають там, де Ігор народився. Ігор єдиний син у батьків.
Він боровся. Він завжди прагнув кращого для себе, своєї сім`ї, для своєї країни.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
