Олександр Васильович Вербенець (1978-2026). Патріот. Офіцер. Людина. Сьогодні Трускавецька громада провела його в останню дорогу, відпровадивши туди, де нема ні смутку, ні болі, ні печалі, а де лише життя безкінечне.
Вчора Олександр повернувся до Трускавця «на щиті», загинувши у Костянтинівці на Донеччині. А сьогодні з Трускавця – остання дорога на малу батьківщину, в Новий Розділ.
Відспівування провели священники з Трускавця, Доброгостова та Сільця у церкві святого Миколая. Розлилося людське море, серед якого переважали чоловіки – побратими з поліції, карного розшуку, військовики. Заполонили всю площу перед церквою святого Миколая, вслухаючись у кожне слово надгробної промови отця-декана Петра Івасівки. Вустами священника Олександр попрощався з мамою, дружиною, сином та донечкою, з братом та всією родиною близькою і далекою, з сусідами, колегами, побратимами, з усією громадою.
Сумно і водночас чітко бив дзвін на дзвіниці святого Олександра – покровителя полеглого Героя. Впало на коліна людське море, коли труну з тілом Офіцера виносили з церкви. У багатьох по щоці котилася скупа чоловіча сльоза, бо таких, як Олександр, одиниці, і їх треба берегти, як зіницю ока. Не вберегли…
Побратими кажуть: «Помстимося!». Не лише пам’ятатимемо, а й думатимемо про помсту за Олександра і за десятки тисяч інших Героїв, котрі впали у бою. Ворог має відповісти за все. І нехай нам в цьому допоможе Господь!
Траурний кортеж вирушив з Трускавця, попрямував до Нового Роздолу. Кожен свідомий українець на його шляху зупиниться, вклякне на коліно, перехреститься, змовить молитву за упокій душі новопреставленого воїна.
Вічна пам`ять тобі, друже Олександре! Дякуємо за службу! Дякуємо за захист! Дякуємо за те, що ти був у нашому житті!
