Василь Васильович Габчак (07.01.1973 – 04.09.2023). Його ім`я разом з тисячами інших полеглих Героїв золотими літерами внесено у Книгу Пам`яті України. Понад три роки очікувань – і ось сьогодні нарешті тіло воїна повертається до рідного села, щоб знайти вічний спочинок у станильській землі.
Зустріч катафалку з тілом полеглого воїна Василя проходила на Перехресті Героїв. Після молитви, яку спільно провели троє священиків з УГКЦ та ПЦУ, траурний кортеж вирушив до Трускавця, де на Алеї Слави також відбувся чин прощання з Героєм і коротка молитва.
Після цього траурна колона рушила до Станилі, де сьогодні та завтра прощатимуться з полеглим Василем. Парастас – сьогодні о 18.30. Похорон – завтра о 12.00.
Василь Габчак народився у Станилі, закінчив Трускавецьку СЗШ №2, потім здобув технічну освіту, працював водієм у Трускавецькому центрі зайнятості, потім на таксі.
Він завжди був готовий прийти на допомогу, умів підтримати та підбадьорити тих, хто потребував цього найбільше. Сім’я для Василя була святим даром. Дружина Ірина та донька Наталія — це його опора, його натхнення, його всесвіт. Він щиро піклувався про них і зараз був би радий тримати на руках та голубити онука, але доля розпорядилася інакше.
На початку повномасштабного вторгнення Василь зголосився до лав Нацгвардії. З 17 березня 2022 року він став частиною 2-ї роти 2-го батальйону 14-ї бригади «Червона калина». Півтора року на фронті не зламали його, а загартували. Василь, або «Дядя Вася», як його з любов`ю кликали побратими, був світлом для світу, надійною опорою та підтримкою, утішителем та натхненням для інших. До його мудрих, а інколи і жартівливих слів, прислухалися, він умів витягнути людину з туги чи депресії, допомагав іншим віднаходити сенс життя, був справнім прикладом.
На жаль, жорстокий бій 4 вересня 2023 року біля села Роботине на Запоріжжі виявився для Василя Габчака останнім. А для родини став початком пошуків та надій, а зрештою і судів, згідно з якими Василя визнано загиблим (бо рідним тільки прийшло сповіщена, що він «зник безвісти»). Єдина, на що вони надіялися і про що просили Бога – щоб змогли поховати чоловіка, батька, брата, шваґра, щоб мати змогу відвідувати його могилу, щоб зняти з серця той нестерпний тягар незнання-невідомості де ж похований їхній найрідніший.
Воїн-Захисник Василь Габчак – це наш Герой. Пам’ять про нього житиме вічно, нагадуючи нам про людину, яка, не шкодуючи сил, захищала своїх рідних і свою Батьківщину. Його історія — це приклад для майбутніх поколінь про те, як потрібно жити, любити і боротися заради вищих цінностей.
Нехай Всемилостивий Господь дарує полеглому воїнові Василеві Царство Небесне, а рідних утішить в їхній скорботі та витре їхні сльози.
Вічна пам`ять Василеві Габчаку та всім Героям, котрі віддали життя за вільну Україну!
